Skip to content

ЛОУНБ : офіційний сайт : Львівська обласна універсальна наукова бібліотека

ФОНД 146 (ГАЛИЦЬКЕ НАМІСНИЦТВО) ЦДІА УКРАЇНИ У ЛЬВОВІ
Четвер, 29 вересня 2022, 15:14
Королівський арсенал - архівосховище, де зберігається ф.146

Серед різноманітних фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові, у якому загалом налічується понад 1 млн. справ за ХІІ-ХХ століття1 , фонд Галицького намісництва є найчисельнішим – понад 200 тис. справ (станом на 2003 рік), а водночас і найрізноманітнішим за відображеною в ньому інформацією2. Хронологічні рамки фонду – 1448—1934 рр., хоча сама установа існувала протягом 1773-1918 рр..3 Раніші документи – це оригінали й копії привілеїв, наданих князями, королями, папами, митрополитами та ін. містам, церквам, костелам, монастирям. Їх після 1772 р. подавали до Галицького губернаторства (намісництва) на підтвердження міських прав, володіння нерухомим майном та ін. Значна кількість давніх документів пов’язана також із підтвердженням шляхетства. Зокрема, в оп. 85 (Publico-Politico) відклалися матеріали про визнання, підтвердження та позбавлення шляхетства (1776-1875). Пізніші документи стосуються продовження судових, майнових та ін. справ у польський період. Для загального уявлення про тематичне розмаїття документів фонду можна навести стислий зміст одного з понад 110 описів цього фонду, зроблений У. Кришталович для архівного фондового довідника.4

Опис № 1 (Besondere Akten) містить 1683 од. зб. за 1772-1867 рр. Це в основному документи про діяльність губернаторів (з 1854 – намісників5 ) та їхніх канцелярій, а також т. зв. секретної частини (ця група документів позначалася штампом Geheime) президіального відділу Намісництва. Хоча президіальний відділ загалом виділений в окремі описи 4, 7. Натомість група Geheime – в оп. 6.

Документи канцелярії галицьких губернаторів: Перґена (1772-1774), Ауерсперґа (1778), Бріґідо (1778-1803), фон Кортума (1809), Вурмзера (1809-1810), Розетті (1812-1813), Гауера (1815-1821), Тааффе (1826), Крауса (1831), д’Есте (1834-1846), Залеського (1848), Ґолуховського (1850-1852). Документи надвірної комісії про реорганізацію адміністративного поділу: об’єднання Західної і Східної Галичини; встановлення границь між округами; укрупнення західногалицьких окружних управлінь; визначення категорій населених пунктів. Топографування Галичини: проектування і складання топографічної карти Галичини, дослідження русел рік, карти, картосхеми. Документи про організацію державної скарбниці (1773-1774), монетного двору у Львові, врегулювання митних законів і торгівлі з іншими країнами, введення єдиної системи мір і ваг (1773-1782). Реорганізація навчальних закладів. Питання про ліквідацію чернечих орденів, справи священиків, будівництво церков. Матеріали поселення німецьких колоністів; переміщення службовців. Матеріали діяльності Будівельної дирекції: будівництво доріг, поштових шляхів. Документи тимчасового уряду Східної Галичини періоду війни 1809 р., військові дії російських та польських військ на території Галичини. Діяльність надвірної комісії про передачу Польщі частини Західної Галичини (1809). Розпорядження, обіжники, листування про реорганізацію гірничої промисловості, сільського господарства, економіки, торгівлі. Документи про наполеонівські війни (1812-1815), про перебування російської армії в Галичині (1808, 1810, 1812, 1814-1816). Президіальні документи секретного відділу: діяльність польських таємних товариств, їх зв’язки з декабристами (1825-1832), таємні студентські організацій в Галичині (1830-1832, 1836-1837). Документи про повстання Т. Костюшка (1794); польські повстання 1830-1831, 1846, 1863-1865 рр.

Як випливає з наведеного опису, Галицьке намісництво зайшлося різноманітними справами як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Попри усталену думку, що «до компетенції губернаторства входили всі справи,за винятком фінансових»6 , у 1 описі наявні також документи про організацію державної скарбниці (1773-1774) й монетного двору у Львові. Губернатор (намісник), якого призначав і звільняв лише імператор, володів значними повноваженнями і владою й підпорядковувався лише імператорові й Надвірній канцелярії у Відні. Найважливіші справи губернатор вирішував особисто, другорядні чи ті, що вимагали тривалого вирішення, доручав апаратові. На важливість посади губернатора може вказувати така деталь: протягом 1832-1846 рр. галицьким губернатором був ерцгерцог Фердинанд дۥЕсте, син ерцгерцога Фердинанда Австрійського.7 Від 1772 року губернаторами тривалий час призначали австрійських сановників. Але з останньої чверті ХІХ ст., коли польська аристократія остаточно відмовилася від спроб збройно повернути незалежність Польщі й пішла на угоду з Віднем, намісників призначали майже виключно з представників польської еліти: Ґолуховського, Потоцьких, Бадені (італієць за походженням), Сангушка, Пінінського та ін. Однак під час війни, наприклад 1914-1918 рр., цю посаду займали австрійські військові, переважно генерали. Губернатор очолював також Становий (Галицький, Крайовий) сейм та його виконавчий орган – Становий (Крайовий) комітет і міг не лише скасовувати його постанови, а й розпустити сейм. Губернатор часто виконував важливі доручення уряду. Наприклад, згаданий вище губернатор Фердинанд дۥЕсте, попри те, що протегував польській аристократії8, на початку 1826 р. їздив до Петербурга з метою з’ясувати зв’язки російських декабристів з галицькими змовниками, після чого в Галичині відбулися арешти кількох польських революційних діячів. Намісник Галичини в 1888-1895 рр. граф К.-Ф. Бадені, відомий як творець «нової ери» в польсько-українських стосунках, у подальші роки став президент-міністром Австро-Угорщини9. Граф Аґенор Ґолуховський, який був намісником протягом 1849-1859 рр., надалі був міністром закордонних справ і державним міністром Габсбурзької монархії10.

Щодо змісту фонду, то значна кількість документів – це імператорські патенти, розпорядження, обіжники, інструкції та інші документи Намісництва з різноманітних питань адміністративно-територіального поділу (в т. ч. статистично-топографічних описів, карт округів), встановлення та зміни кордонів, зокрема між Австрійською монархією, Росією і Прусією, між Польським королівством, Галичиною, Буковиною і Бесарабією (оп. 44), обліку населення (в т. ч. переписів населення, переписів військовозобов’язаних), промисловості, ремесел, сільського господарства, в т. ч. аграрної реформи, меліорації, регулювання русел рік та боротьби з повенями, будівництва, прокладення шляхів, поштового зв’язку, торгівлі, медицини, науки, освіти, культури, видавництв, цензури, фінансів, соціальних питань, військових питань. Особливу увагу Намісництво звертало на врегулювання стосунків селян і поміщиків. Іще перед скасуванням панщини під час революції 1848-1851 рр. в Галичині запровадили посаду юстиціаріїв для зменшення особистої залежності підданих і сваволі поміщиків. Великий масив економічних документів, пов’язаних з оподаткуванням поміщиків і станом їхніх маєтків, зосереджений у групі «Фасії» (оп. 16-19). Варто зазначити, що подібні документи щодо селян відклалися в окремих великих фондах т.зв. Йосифінської і Францисканської метрик (ф. 19, 20)11 , Крайової земельно-податкової комісії (ф. 186) та ін. Цінним доповненням цих документів є кадастрові плани населених пунктів Галичини середини ХІХ-поч. ХХ ст. з позначенням усіх будівель, річок, озер, лісів та ін. Обліком нерухомого майна галичан до кінця ХІХ ст. займалася спеціально створена установа – Крайова Табуля (ф. 166). Згодом значної ваги набрала справа т. зв. сервітутів – права громад на спільне з поміщиком користування лісами, луками пасовищами та ін. угіддями (ця група документів відкладена в окремому описі 64). Документи фонду добре відображають розвиток капіталізму в Галичині, особливо у нафтовидобувній промисловості, лісорозробках, фінансовій сфері, класову боротьбу, пов’язану з надмірною експлуатацією робітників і сільського населення. Досить повно відображені процеси еміграції з Галичини до Боснії, Південної Америки, Канади (оп. 7, 8, 34, 73, 86, 106). Дуже інформативною є група «Конволюти» ( оп. 109), що містить документи про боротьбу з епідеміями, аптечну справу, статистику злочинів і списки в’язнів у Львові, журнали реєстрації студентів Львівського університету й інших навчальних закладів, відомості про заснування вищих і початкових шкіл в Галичині й Буковині 1842-1846 рр., документи про польський революційний рух у 1836-1838 рр. Важливе значення для вивчення історії міст і сіл Галичини має оп. 102 – генеральний реєстр міст і сіл Галичини 1800 р.12.

З огляду на строкатий етнічний склад населення Королівства Галичини й Володимирії Галицьке губернаторство постійно займалося національним і національно-релігійним питаннями, зокрема справами жидівського (за радянською традицією названого в описах єврейським) населення (оп. 3, Normalia), українського та польського населення (оп. 7 а, 8, 8 а), польсько-українських стосунків. У другій пол. ХІХ ст. Намісництво пильно стежило за розвитком москвофільського руху в Галичині, Буковині й Закарпатті (процес О. Грабар і товаришів 1882 р.13 ) а водночас і за опришківським рухом у Галичині й Буковині 1810-1851 рр. (оп. 78), за діями Гарібальді в Італії, за проникненням у Галичину за посередництвом масонів ідей вільнолюбства й анархізму, за поширенням соціалістичних ідей і зносинами українців, зокрема І. Франка, М. Павлика та ін. з Драгомановим (оп. 4), а поляків з Паризьким еміграційним центром князя Чарторийського. У фонді Намісництва досить повно відобразилися події «весни народів», революції в Угорщині, виступів у Празі, Кракові, Львові (оп. 6). Участь українців Галичини в тодішньому політичному житті країни висвітлена в окремому фонді Головної Руської Ради у Львові.14

Австрійська й Австро-Угорська імперія провадила численні війни, що відобразилося в різних описах. Це австро-прусський конфлікт 1778, австро-прусська війна 1866, австро-французька, Перша Світова. Уряд дуже цікавився франко-російською війною 1812, російсько-пруссько-французькою, російсько-турецькою15 та ін. війнами й конфліктами на своїх кордонах. Багато документів присвячені рекрутському наборові, обліку військовозобов’язаних, забезпеченню армії тощо. Так само значна увага Намісництва присвячена поліції, жандармерії, таємному наглядові, політичному наглядові за іноземцями, в т. ч. курортниками (оп. 6), будівництву й утриманню в’язниць, боротьбі з селянськими й робітничими заворушеннями, виступами, страйками. В переддень Першої Світової війни в Галичині запровадили воєнно-польові суди (оп. 4), значну кількість політично неблагонадійних осіб вислали до табору Талергоф16. Увагу дослідників здавна привертали питання цензури, конфіскації забороненої літератури (оп. 8), списки політичної літератури, переліки заборонених іноземних видань (оп. 4, 7, 85) .17

Слід зазначити, що Австрійська імперія і Австро-Угорщина була надзвичайно бюрократизованою системою з численними установами й канцеляріями, функції і значення яких часто змінювалися. Зокрема, Галицьке намісництво в різний період складалося з різної кількості департаментів – від 6 до 3318 , яким, у свою чергу, підпорядковувалися різні крайові установи (комісії, дирекції, управління). Армія чиновників продувала таку кількість документів, що під кінець ХІХ ст. в Архіві Намісництва гостро постала проблема їх зберігання. На рівні намісника було ухвалене революційне рішення: знищити частину документів, зміст яких був несуттєвим чи дублювався. Однак і знищені документи перед тим пунктуально реєстрували у спеціальних книгах – «еленхах»19. Останні користуються значною увагою дослідників, яких цікавить австрійський період.

Складність праці з документами фонду 146 полягає у значній кількості описів, зміст яких часом повторюється, а також у тому, що аж до початку ХХ ст. це майже виключно рукописні документи, писані австрійським канцелярським скорописом ХVІІІ-ХІХ ст., т. зв. ґотиком. При його використанні виразно пишуться лише спеціально виділені особові назви – прізвища й географічні назви, а також латинські тексти. Тому опрацювання австрійських документів вимагає знання не лише німецької мови, а й палеографії. В кінці ХІХ ст. (окремі дослідники стверджують, що з 80-х років ХІХ ст.) документи Намісництва «вже частіше друкують… зазвичай вже польською мовою. Зрідка трапляються документи українською мовою».20

В архівній роботі мені довелося використовувати кілька різних описів ф. 146. 1991 року, коли Орест Мацюк став директором архіву, а я – його заступником, він передав мені т. зв. церковні справи – наведення довідок для релігійних громад. Йшлося про юридичні права на храми, будівлі та іншу нерухомість греко-католиків, православних, римо-католиків (юдеї в той час до архіву не зверталися). Документальною підставою для цих довідок значною мірою були інвентарі парафій з 20 опису. Оскільки складали їх парохи, вони писані переважно польською і латинською мовами, досить виразним письмом. Окремі документи – німецькою. Натомість у науковій роботі про міську геральдику21 були використані давні міські привілеї ХV-ХVІІІ ст. (переважно копії) латинською, польською, зрідка руською мовами, які галицькі міста й містечка подавали Намісництву в к. ХVІІІ-ХІХ ст., а також сфрагістичний матеріал австрійського періоду. Останній найбагатше представлений у справах про зміну адміністративного поділу (меж повітів). Деякі петиції до Намісництва містять по кільканадцять печаток населених пунктів. Згадані документи зосереджені в описах 4, 20, 63, 64, 65, 68, 86, 88 та ін. фонду 146.

Загалом фонд Галицького намісництва настільки різноманітний і багатий на інформацію, що завжди залишатиметься незамінним джерелом не лише для вивчення історії Галичини ХVІІІ-ХХ ст., але й загальноєвропейської та всесвітньої історії. Для русинів Галичини цей період важливий включенням у загальноєвропейські процеси, емансипації від польського й російського впливів і формування української політичної нації зі стійкими традиціями політичної боротьби, парламентських дебатів, свободи думки, страйків та інших атрибутів модерного суспільства.

 

  1. Детальніше див: Центральний державний історичний архів України, м. Львів. Путівник /упоряд.О. Гнєвишева, У. Єдлінська, У. Кришталович та ін.. – Львів-Перемишль, 2003. – 492.: іл..
  2. Галицьке намісництво (1772-1921). Архівно-бібліографічний фондовий покажчик / уклад. У. Єдлінська, О. Мацюк. - /Київ, 1990.
  3. Центральний державний історичний архів України, м. Львів. Путівник – С. 48.
  4. Центральний державний історичний архів України, м. Львів. Анотований реєстр описів / упоряд. О. Гайова, У. Кришталович, Є. Лісовська, Б. Петришак. – Білосток, 2019. – С. 83-84.
  5. Учреждения Западной Украины до воссоединения ее в едином Украинском Советском социалистическом государстве. Справлчник / ответств. ред.. И. Бутич, В. Стрельский. – Львов: Издательство ЛГУ, 1955. – С. 45.
  6. Центральний державний історичний архів України, м. Львів. Путівник. – С. 49.
  7. Енциклопедія Львова / за ред.. А. Козицького. – Львів: Літопис, 2008. – Т. 2: Д-Й. – С. 47.
  8. Енциклопедія історії України. – К.: Наук. думка,2004. – Т. 2: Г-Д. – С. 370.
  9. Довідник з історії України (А-Я) / За заг. ред.. І. Підкови, Р. Шуста. – 2-е вид., доопр. і доповн. – К.: Генеза, 2001. – С. 45-46.
  10. Енциклопедія Львова / За ред.. А. Козицького та І. Підкови. – Львів: Літопис, 2007. – Т. 1: А-Ґ. – С. 629-630.
  11. Йосифінська (1785-1788) і Францисканська (1819-1820) метрики. Перші поземельні кадастри Галичини. Покажчик населених пунктів / склали П. Пироженко, В. Сіверська. – К.: Наук. думка,1965.
  12. Галицьке намісництво (1772-1918). – С. 4.
  13. Довідник з історії України. – С. 485-487.
  14. Див. Головна Руська Рада (1848-1851): протоколи засідань і книга кореспонденції / упоряд. У. Кришталович, І. Сварник. –Львів, 2002.
  15. Галицьке намісництво (1772-1918). – С. 165.
  16. Галицьке намісництво (1772-1921). – С. 111-112
  17. Там само. – С. 118.
  18. Центральний державний історичний архів України, м. Львів. Путівник. – С. 49.
  19. Центральний державний історичний архів України, м. Львів. Путівник.. – С. 51.
  20. Моряк-Протопопова Х. Джерельна база дослідження Намісництва та інших інститутів місцевого управління Галичини у складі Австрії та Австро-Угорщини (середина ХІХ – початок ХХ століть) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Львів, 2016. – Вип. 62. – С. 51.
  21. Гречило А., Савчук Ю., Сварник І. Герби міст України (ХІV- І пол. ХХ ст.). – Київ: Брама, 2003.

 

 

 

Іван СВАРНИК,

д. член НТШ, директор ЛОУНБ

 

Лічильник

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterToday757
mod_vvisit_counterYesterday589
mod_vvisit_counterThis week2810
mod_vvisit_counterLast week4779
mod_vvisit_counterThis month29100
mod_vvisit_counterLast month36482
mod_vvisit_counterAll days3784123

We have: 17 guests online
Your IP: 3.236.18.161
 , 
Today: лист. 30, 2022

Партнери

Банер
Банер
Банер
Банер

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

Банер
Банер

Соцмережі

AddThis Social Bookmark Button