5 листопада виповнилося 100 років від дня народження відомого українського поета, публіциста й пісняра Миколи Петренка (1925-2020). Про його непростий життєвий шлях і творчі здобутки розповів 10 листопада історик і перекладач Іван СВАРНИК.

Микола Петренко прожив довге життя, багато пережив і залишив нащадкам перші вірші про Голодомор (його він пережив у рідній Лохвиці), чудові казки для дітей, численні пісні, серед яких класикою стала «Намалюй мені ніч», сценарії театральних вистав «Чарівне кресало», «Довбушів топірець», «Дві Іванки», десятки збірок поезій, нарисів, споминів, афоризмів.

Микола народився 1925 в козацькій Лохвиці на Полтавщині. Пишався своїм землеробським корінням і козацькою минувшиною свого краю. Писав про трудівників і для народу, в житті був прямолінійним правдолюбом, запальним і емоційним. Мав кохану дружину і двійко дітей. Йому дуже пощастило – він дожив до незалежності, коли, врешті, зміг писати все, що думав і відчував. Отож в останню третину свого життя, практично до останніх днів, видав більше, ніж за попередні десятиліття. А писати почав іще в студентські роки, навчаючись у Львівському університеті (1957 вийшла його перша поетична збірка «Дні юності»).

3 листопада у великій читальній залі всі охочі могли послухати розповідь Івана Сварника про вчену,архівістку й палку шанувальницю Львова Луцію Харевичеву.

Як розповів історик, доля цієї талановитої жінки склалася драматично: 1939, з приходом «перших совітів», вона втратила свого коханого чоловіка, Здзіслава Харевича, а 1943 була й сама розстріляна фашистами в концтаборі Освєнцім за участь у польському підпільному русі.

Луція (Лукія) народилася 1897 р. в м. Чесанові (пол. Цєшанув) в родині повітового урядовця Яна Стшелецького й Цезарини Мікуловської, яка була українкою, донькою греко-католицького священника. Маму дуже любила, отож частину публікацій підписувала псевдонімом «Цезарина Мікуловська». Вищу освіту Лукія здобула у Кракові та Львові. Улюбленим професором здібної студентки був Ян Птасьнік, знаний фахівець з історії середньовіччя і спеціальних історичних дисциплін. Саме він прищепив Лукії повагу до джерел. Докторат вона захистила 1924 р., почала викладати в гімназії, стала секретарем часопису «Квартальнік гісторични». А 1926 р. професор запропонував Лукії стажування у Сорбонні. Там молода вчена познайомилася з ідеями славної школи «Анналів», яка пропагувала вивчення історії людини, а не держави, поглиблені студії соціології і культурології. Повернувшись до Львова, Лукія плідно зайнялася наукою. На основі архівних документів написала цікаві розвідки про історію міст (Львова, Золочева та ін.) і міщан, про торгівлю Львова, водогони, епідемії, про Чорну кам’яницю, про жінку в давній Речі Посполитій.