Вівторок, 06 серпня 2024, 15:10 |
5 серпня екскурсоводи зацікавлено слухали розповідь Івана СВАРНИКА про місця, пов’язані у Львові з митрополитом Андреєм. Перше з них – Бернардинський монастир, точніше колишній костел св. Андрія, до метричних книг якого 29 липня 1865 р. внесено запис про хрещення Роман-Марії-Александра графа Шептицького. Однак в мережі є скан аналогічного свідоцтва з костелу Брухналя – найближчого до Прилбичів містечка.
Останнє місце – собор св. Юра, в підземеллі якого з 1944 р. спочивають останки великого митрополита. Сам собор будували славні попередники, також Шептицькі, у ХVIII ст. А поруч – митрополичі палати, де кир Андрей жив майже півстоліття, після того, як 12 січня 1901 р. був висвячений на галицького митрополита. Тут була його приватна бібліотека, особистий архів. Тут вчилися українські студенти, яким митрополит не лише дозволяв користуватися його книгами й рідкісними альбомами, придбаними у Відні, Римі, Парижі, а й особисто розповідав про мистецькі шедеври та їх авторів.
Ще одним місцем, де о. Андреєві випало жити кілька років, є Онуфріївський монастир. Тут Шептицький був ігуменом з 1896 р. При монастирі була багатюща василіанська бібліотека й архів, цікавий для Шептицького. Ігумен далеко не завжди був у монастирі – протягом 1898-1899 рр. він викладав богослов’я у Христинополі.
З 1901 р., вже як митрополит, Шептицький став депутатом Галицького сейму (нині це університет ім.. І. Франка). Він не раз виступав на засіданнях, зокрема в справі українського університету у Львові, на що поляки погодилися, врешті, 1914 р., однак справі завадив початок війни.
|
Детальніше...
|
Вівторок, 06 серпня 2024, 00:00 |
|
Вівторок, 30 липня 2024, 12:19 |
29 липня у великій залі бібліотеки точилася бесіда про трагічну сторінку нашої галицької історії – героїчну загибель Ольги Басараб 12 лютого 1924 року.
Ольга з Левицьких Басараб прожила недовге – 34 роки – але насичене й активне життя. Вона народилась у Підгородді біля Рогатина 24 липня 1889 р. в священничій родині. Рано залишилася сиротою. Закінчила Дівочий інститут у Перемишлі. Під впливом брата Северина стала активною діячкою «Пласту». Напередодні І Світової війни разом із О. Степаніною й Г. Дмитерко стала організаторкою жіночої чоти УСС. Активно працювала в Комітеті допомоги пораненим і полоненим українським воякам у Відні й Комітеті допомоги цивільному населенню. Збирала пожертви, медикаменти, працювала у шпиталях. За харитативну діяльність нагороджена медаллю міжнародного Червоного Хреста. 1914 одружилася з Дмитром Басарабом, якого мобілізували до австрійського війська. 1915 він загинув на Італійському фронті. Також допомагала Міністерству закордонних справ УНР. Після війни закінчила Торговельну академію у Відні. Повернувшись до Львова, працювала в Ревізійному Союзі українських кооперативів. Також була в Головній управі «Союзу українок», у «Кружку любителів Львова», з 1923 в УВО.
|
Детальніше...
|
Понеділок, 29 липня 2024, 11:06 |
26 липня у відділі мистецької літератури відбулася мистецька подорож книжково-ілюстративною виставкою «Він служив українському мистецтву» до сторіччя від дня народження видатного українського мистецтвознавця Володимира Овсійчука (1924-2016).
Про життєвий та творчий шлях Володимира Овсійчука – доктора мистецтвознавства, професора, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка та академічної премії ім. І. Франка, члена-кореспондента Академії мистецтв України, завідувача відділу мистецтвознавства Інституту народознавства НАН України розповіла завідувачка відділу мистецтв Надія Письменна. Вона коротко розказала Повністю представити значний творчий доробок митця досить складно: хокрема, були представлені монографії вченого «Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок», де досліджуються ідейно-художні та стильові особливості українського мистецтва другої половини XVII – першої половини XVIII ст. та творчість майстрів бароко Юрія Шимоновича, Мартіно Альтомонте, Івана Рутковича, Йова Кондзелевича, Василя Петрановича, що працювали в Жовківському осередку; «Українське малярство Х-ХVIII ст.: проблеми кольору», де митцем було послідовно продемонстровано цілісний розвиток монументального і станкового живопису княжої доби, виявлено контакти з Візантією і водночас особливості пам’яток, які сформувалися на національному ґрунті; «Олекса Новаківський», в якій дослідник наче прокладає кладку через століття, демонструючи тяглість традицій кольору в мистецтві нашого краю, показуючи гарячий патріотизм, спрямування пензля Новаківського до монументальності, легенд та міфів; «Оповідь про ікону» в якій на основі богословської, історичної, мистецтвознавчої літератури розкривається її походження, розвиток і місце в іконостасі.
|
Детальніше...
|
|
|