До 175-річчя від дня народження французького письменника Гі де Мопассана відділ літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка пропонує до перегляду зацікавленому користувачеві літературну експозицію, де мовами світу презентуються твори письменника і критична література про нього в антологіях і працях літературних критиків. Сам Гі де Мопассан, повне ім'я, якого Анрі́ Рене Альбер (1850-1893) відомий як натураліст і декадент, який прославився переважно своїми новелами. Його творам притаманні сильні акценти іронії, сатири та суспільної критики. Мопассан почав творчий шлях із публікацій у багатьох відомих газетах, таких, як «Le Figaro», «Gil Blas», «Le Gaulois» та «L’Écho de Paris», а згодом присвятив свій вільний час написанню романів та новел.

Флобер заохотив його до публікації 1879 року першої невеличкої книги «Історія минулих часів» (фр. Histoire du vieux temps). 1880-1890 роки стали найбільш плідним періодом життя Мопассана: він опублікував шість романів, понад триста новел та кілька нарисів мандрів. Прославившись завдяки своїй першій новелі, він методично працював, продукуючи щорічно два, а подеколи й чотири томи творів. Його природна несхильність до публічного життя та слабке здоров'я призвели до усамітнення, роздумів та медитації. Він вирушив у довгі мандри до Алжиру, Італії, Англії, в Бретань та Овернь, на Сицилію і кожна подорож для нього перетворилася на нові нотатки та репортажі для преси. Він відправився у круїз на своїй яхті «Любий друг», названій так за однойменним романом. Цей круїз, під час якого він відвідав Канни та Сен-Тропе, надихнув його на створення новели «На воді». Куди би він не їхав, рухливе життя та жага простору, часто-густо необхідні, аби забути хворобу, яка виснажувала його, не заважали йому заводити приязні стосунки з тогочасними літературними особистостями. Протягом останніх років життя у Мопассана розвинулася хвороблива любов до власної самотності, постійний страх смерті та певний вид параної, ймовірно внаслідок генетичної схильності — його мати страждала від депресій, його брат помер божевільним, але, найімовірніше, через сифіліс, на який письменник хворів тривалий час, та його тодішнє лікування, яке включало вкрай токсичні препарати ртуті. Мопассан почувався та поводився дедалі гірше, його психічний та ментальний стан постійно гіршав, консультації лікарів не приносили користі. Останні його твори («Благовіст» і «Незнайома душа») були не завершені. У ніч проти 2 січня 1892 року Мопассан спробував накласти на себе руки, але служник підмінив патрони в його пістолеті на холості. Після цього письменник розбив вікно й намагався перерізати собі судини на шиї. 6 січня Мопассан був госпіталізований у клініку доктора Еміля Бланша, де й помер від сифілітичного ураження нервової системи — прогресивного паралічу за місяць до сорока трьох років, 6 липня 1893 року, після вісімнадцяти місяців майже повного божевілля. Похований на цвинтарі Монпарнас у Парижі (26-а секція). За кілька років до цього Мопассан написав: «Я увійшов у літературу як метеор, я залишу її як блискавка».