“Книги, прощайте! Пора.
Я гортав вас, леліяв і пестив.
Світло і гордість й утіха моя!
Іншим тепер прислужітесь,
достойнійшим людям,
Спрагу блаженних сердець
ваш потамує нектар.
Горе мені! Очі мої розлучаються
з вами навіки.
І остигаючу душу
вже не зігріє ваш жар».

Стефан Яворський. Прощання з книгами. 1716.

100 років тому у Варшаві був підписаний договір УНР і Польщі, за яким поляки зобов’язалися надати Україні військову допомогу в боротьбі проти агресії червоної Росії. Відповідно до нього польсько-українські війська почали стрімкий наступ на Київ і визволили його від більшовиків, хоча й ненадовго. 9 травня на Хрещатику відбувся польсько-український парад. До підписання Варшавської угоди С. Петлюру змусила безвихідна воєнно-політична ситуація. Одночасна боротьба на два фронти – проти Білої і Червоної Росії – виявилася не під силу УНР. Її війська були розбиті й відступили на територію Польщі. Керівник Польщі Юзеф Пілсудський, підписуючи договір, втілював у життя свій план створення на кордоні з Росією союзних до Польщі незалежних держав (проект Міжмор’я). Однак польські націоналісти на чолі з Р. Дмовським виступали проти незалежності України, Литви й Білорусі, вважаючи, що ці терени повинні входити до складу Польщі. Противниками союзу з поляками виступили й українські селяни, які боялися повернення польських панів на Україну.

Проспект Шевченка, 13

Будівлю, яку з поч. ХХІ ст. займає Львівська обласна універсальна наукова бібліотека, спорудили 1876 р. за проектом архітекторів Л. Вежбицького й Л. Покутинського для Міського касино – закладу, призначеного для дозвілля й культурного відпочинку львів’ян. Останнім займався Літературно-мистецький клуб, що займав 1-й поверх. Про цю роль Касина свідчив і величавий пам’ятник класикові польської літератури Корнелю Уєйському (автор А. Попель), який у 1901-1945 рр. стояв перед будівлею, а після виселення поляків зі Львова 1946 перенесений до Щеціна. Обабіч входу колись стояли дві постаті античних богинь, виконані Л. Марконі.

Однією з найтрагічніших сторінок українсько-польських стосунків був взаємний обмін населенням наприкінці ІІ Світової війни й у перші повоєнні роки. Юридичною підставою цього процесу був договір, підписаний у Любліні 9 вересня 1944 року. З боку Української РСР його підписав голова Ради Народних Комісарів (уряду) Микита Хрущов, з боку Польщі – голова Польського Комітету Національного Визволення Едвард Осубка-Моравський. Договір передбачав добровільне переселення поляків з України й українців з Польщі на «батьківщину» з теренів, на яких жили їхні предки протягом століть. У перші місяці після підписання угоди переселення справді було добровільним.