Специфіка навчання іноземної мови у порівнянні з іншими навчальними предметами полягає в тому, що оволодіння мовою передбачає не тільки засвоєння певної суми знань, або формування практичних навичок і вмінь учнів в певній сфері людської діяльності. Навчання іноземної мови передбачає навчити спілкуватись іноземною мовою, тобто взаємодіяти з представниками інших лінгвосоціумів. І найсуттєвіша трудність полягає в тому, що спілкування даною мовою є одночасно метою, засобом навчання, кінцевим результатом і шляхом до нього. Оволодіння іноземною мовою є свідомим, цілеспрямованим та водночас керованим процесом.

Абонемент відділу літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка пропонує користувачам книгозбірні низку довідкових, навчальних посібників та підручників, методичних матеріалів із вивчення іноземних мов для школярів, абітурієнтів і студентів, видання по тренінгу з практичної граматики з вправами, сукупності розмовних тем, початкових курсів та курсів із поглибленого вивчення іноземних мов рівня А 1-2; В 1-2 з аудіо-дисками у комплекті.

16 вересня, напередодні подій 1939 р., що змінили історію Галичини, у великій залі прозвучала доповідь колишнього архівіста І. Сварника про документи т. зв. «Народних Зборів» у Історичному архіві.

Цей фонд потрапив до Львова досить недавно – 1979 р. Його передали з Києва з Інституту історії партії, де він зберігався в Таємному архіві. Чому в таємному? Бо документи 1939 р. виразно свідчать про грубу фальсифікацію народного волевиявлення в Галичині, здійснену радянською владою і комуністами. По-перше, до виборів не були допущені жодні політичні партії, що існували на той момент на цих теренах: УНДО, БУНД, ППС, УХДП, не кажучи вже про ОУН чи Національний фронт Паліїва. Усі вони після 17 вересня були оголошені ворожими й антинародними, а їх керівництво заарештували. Самі вибори організовували т. зв. агітатори – спеціально відряджені комуністи й комсомольці. Вони вели агітацію, організовували вибори, вели підрахунки голосів, які фальсифікувалися на всіх рівнях. Нерідкими були арешти «підозрілих» осіб, наприклад, Серед «обраних» депутатів виявилася третина приїжджих з СРСР. Основні доповіді Народних Зборів, стенограми яких відклалися у фонді, писали не доповідачі – К. Студинський і М. Панчишин, а анонімні автори з Москви. Дивно читати в доповіді Панчишина слова про «миролюбну політику радянської влади щодо сусідів – Естонії, Латвії, Литви, Туреччини, Фінляндії й Румунії». Щоправда, три останні країни потім викреслили. Текст стенограми редагувала заздалегідь створена в Києві комісія з письменників (в т. ч. С. Фефер і М. Бажан) і журналістів.

13 вересня,в рамках Днів європейської спадщини у Львові, в нашій бібліотеці відбулася лекція-екскурсія І. Сварника для львів’ян і гостей нашого міста про історію Міського касина. Це пам’ятка історії і культури, що виникла в 1876-1878 рр. завдяки Вежбицькому й Покутинському: 2-поверхова споруда збудована на вул. Академічній (просп. Шевченка) в стилі класицизму з наперед визначеними функціями громадського осередку дозвілля й культури. Будувалася вона в 3 етапи: спочатку корпус від Академічної, згодом тильна будівля, врешті, у міжвоєнний період усі приміщення об’єднали в одну споруду, пічне опалення замінили паровим, переробили вестибюль і головні сходи. Основним приміщенням була головна бальна зала, оздоблена колонами, великими люстрами. Вона призначалася для танців і вистав, тому ліворуч був балкон, на якому грав оркестр. Часто духовий, з полку уланів язловецьких. Під стінами для відпочинку стояли зручні канапи з червоним плюшем. Поруч була менша бальна зала, з якої можна було пройти до буфету з холодними закусками. Другий буфет частував також гарячими стравами. На бали й танцювальні вечори учасники мусили мати відповідний одяг – вечірні сукні, фраки й смокінги.