Другий рік поспіль зустрічаємося у відділі літератури іноземними мовами КЗ ЛОР ЛОУНБ перед Великоднем, щоби спільно та в невимушеній атмосфері розмальовувати писанки. Радіємо, що користувачі мають бажання продовжувати цю традицію у вівторок 8 квітня наша зустріч відбулася знову, попри нічні тривоги і негоду. Не всім вдалося приєднатися, серед сумних новин було досить непросто знайти сили і зосередженість, але наше невеличке товариство знову відчуло, яким чудодійним і терапевтичним може бути писанкарство. Серед нас були ті, хто тільки недавно спробував писанкувати, і ті, хто робить це щороку. Нас надихали традиційні візерунки, а ще фондові трипільські та єгипетські книжки про орнамент і про архітектурні стилі, навіть букет нарцисів на столі, але чи не найбільше — перебування разом і спілкування. Хтось встиг розмалювати одну писанку, хтось зумів вигадати власний орнамент для двох, а наймолодший і найенергійніший писанкар — розмалював аж 7 писанок! Дякуємо всім, хто доєднався, і чекаємо нових творчих зустрічей у нашій Іноземній книгозбірні!

7 квітня екскурсоводи й багато інших з інтересом вислухали розповідь історика Івана СВАРНИКА про те, як втілювалася справедливість у середньовічному Львові. Адже злочинність і боротьба з нею були притаманні людству від непам’ятних часів.

Львів’яни керувалися кількома кодексами законів: у княжу добу це була Руська правда, від ХІV ст. польське й німецьке (магдебурзьке) право). Останнє стосувалося повноправних міщан, а польським послуговувався староста, який судив передміщан. Своїм правом керувалися шляхта (її судив лише король і Люблінський трибунал) і духовенство, яке підлягало церковному суду. Міське судочинство відбувалося в ратуші, де засідав лавничий суд, старостинське – в замку. Лекція познайомила слухачів з різними порушеннями закону. Найтяжчими злочинами були державна зрада, образа королівської честі, а також фальшування воску й монети. Ці злочини каралися смертю. Мечем карали шляхту (наприклад, у Львові в ХVІ ст. стратили трьох володарів Молдови – Стефана Томшу, І. Підкову і Янкула). Міщан піддавали тортурам і могли стяти сокирою, часом спалити на вогнищі. Наприклад жінок за чари, вбивство чоловіка та ін. Відомим став випадок 1518 р., коли на вогнище засудили вірменина Івашка і його служницю Софію за «святотатство» - нешлюбний зв’язок: Івашко був православним, а Софія католичкою. Однак вірменська громада вважала це несправедливістю й поскаржилася королеві. Місто мусило заплатити за кривду кожній вірменській родині.