3 листопада у великій читальній залі всі охочі могли послухати розповідь Івана Сварника про вчену,архівістку й палку шанувальницю Львова Луцію Харевичеву.

Як розповів історик, доля цієї талановитої жінки склалася драматично: 1939, з приходом «перших совітів», вона втратила свого коханого чоловіка, Здзіслава Харевича, а 1943 була й сама розстріляна фашистами в концтаборі Освєнцім за участь у польському підпільному русі.

Луція (Лукія) народилася 1897 р. в м. Чесанові (пол. Цєшанув) в родині повітового урядовця Яна Стшелецького й Цезарини Мікуловської, яка була українкою, донькою греко-католицького священника. Маму дуже любила, отож частину публікацій підписувала псевдонімом «Цезарина Мікуловська». Вищу освіту Лукія здобула у Кракові та Львові. Улюбленим професором здібної студентки був Ян Птасьнік, знаний фахівець з історії середньовіччя і спеціальних історичних дисциплін. Саме він прищепив Лукії повагу до джерел. Докторат вона захистила 1924 р., почала викладати в гімназії, стала секретарем часопису «Квартальнік гісторични». А 1926 р. професор запропонував Лукії стажування у Сорбонні. Там молода вчена познайомилася з ідеями славної школи «Анналів», яка пропагувала вивчення історії людини, а не держави, поглиблені студії соціології і культурології. Повернувшись до Львова, Лукія плідно зайнялася наукою. На основі архівних документів написала цікаві розвідки про історію міст (Львова, Золочева та ін.) і міщан, про торгівлю Львова, водогони, епідемії, про Чорну кам’яницю, про жінку в давній Речі Посполитій.

Кафедра графіки та мистецтва книги Інституту поліграфії та медійних технологій Національного університету «Львівська політехніка» та відділ україніки ЛОУНБ організували і провели презентацію наукових досліджень Павла Салевича «Міфологічна система «Слова о полку Ігоревім».

Вступне слово про автора наукових досліджень і його монографію подав старший викладач кафедри графіки та мистецтва книги Федір Лукавий.

Павло Салевич розпочав презентацію із короткої інформації про давньоукраїнську пам’ятку «Слово о полку Ігоревім», завершивши її мовою про те, що, на жаль, за понад 237 років учені досліджували «Слово» довільно, тому спромоглися на невідповідне розуміння давньоукраїнської пам’ятки як світсько-реалістичної та двовірної. Таке незадовільне вивчення «Слова» засвідчило найважливішу проблему учених — їхнє нерозуміння природи пам’ятки.