Свого часу мені вже доводилося писати про французький період у біографії нашого славного гетьмана («Універсум», 1995, №1-2). Про видатного козацького  полковника, «дуже здібного полководця» Хмельницького французький посол у Польщі де Брежі ще 1644 р. сповістив кардинала Мазаріні, фактичного керівника Франції. Він вважав, що козаків можна залучити на військову службу у Франції, бо це «досконала піхота, особливо вони здатні до захисту фортець». Навесні 1645 р. Хмельницький разом із Сірком і Солтенком, їздив на переговори до Франції, які завершилися тим, що дві – дві з половиною тисячі козаків восени 1645 р. воювали під Дюнкерком і здобули цю фортецю штурмом. Чи воював тут Хмельницький – невідомо. Але згодом він з гордістю згадував принца Конде, як «свого старого вождя» (Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. – Львів, 1990. – С. 48).

З Рене Декартом, видатним французьким філософом, математиком, фізіологом Хмельницького поєднували кілька спільних рис: по-перше, вони були ровесниками (Декарт помер 1650, Хмельницький 1655 р.), по-друге, обидва навчалися у єзуїтських колегіумах, по-третє, вони були критично мислячими й освіченими людьми, видатними інтелектуалами свого часу, що справили великий вплив на світову історію. Тому цілком можливо, що Хмельницький мав у своїй приватній бібліотеці й книгу, видану 1649 р. в Парижі «Les Passions de l’Ame» (пристрасті душі). Тим більше, що за спогадами сучасників, гетьман був дуже пристрасною людиною і не приховував цього. Чи знав Хмельницький французьку – невідомо: з де Брежі він розмовляв латинською. Як вів переговори з французьким командуванням 1645 р. – подробиці невідомі. Можливо, також латинською. Наш гетьман знав також польську, турецьку, татарську. Листи писав літературною руською (українською) мовою з латинізмами й полонізмами, притаманними для тієї доби

У фондах нашої бібліотеки, у відділі літератури іноземними мовами, зберігається немало раритетів. Та чи не найціннішим є трактат Рене Декарта «Пристрасті душі», виданий французькою мовою в Парижі. Оправлений у пергамент природного кольору, він має пошкоджену палітурку й титульний аркуш у правій нижній частині, де містилася дата й друкарня. Тому твір був датований за датованим листом, вміщеним на початку твору – 1648 р. Уважніше вивчення книжки дозволило уточнити цю дату: після згаданого вище листа й відповіді на нього надруковано ще одного листа та відповідь, датовані 1649 р. Отож остаточна дата трактату Декарта – 1649 рік. Вона ж подана і в літературі про цей трактат. Цінність згаданого твору полягає в кількох особливостях: по-перше, це прижиттєве видання Декарта, по-друге, це підсумкова частина філософського вчення Декарта – т. зв. картезіанства (латинське ім’я Cartesius з французького Des Cartes), яке робило спробу поєднати ідеалізм і раціоналізм. А головне – це найдавніша книга у фондах Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки.

Іван СВАРНИК