Споруда Народного дому у Львові постала 1851-1864 рр. на місці зруйнованого університету, під який пристосували будівлі колишнього монастиря й костела ордену Тринітаріїв, ліквідованих 1783. Монастир спорудили 1695 р. , а орден мав на меті викуп християн з неволі. Руїни університету цісар 1849 р. подарував львівським русинам на знак подяки за вірність монархії в добу «весни народів» 1848-1849 рр. Головна Руська Рада вирішила на зібрані народом кошти збудувати будівлю для потреб освіти й культури русинів. Цими питаннями займалася Галицько-Руська Матиця, створена за прикладом інших слов’янських народів. Надалі Матиця організувала підготовку й видання шкільних підручників, альманахів, календарів та інших потрібних для просвіти видань, організацією шкільництва й вихованням української інтеліґенції. Для керівництва власне Народним домом було створено товариство «Руський інститут Народний дім у Львові». Його керівництво спочатку займало національні позиції, але в другій пол. ХІХ ст. потрапило під вплив москвофілів. Будинок Народного дому спроектували архітектори В. Шмідт і С. Гавришкевич в стилі неоренесансну й неороманському. При цьому закладалася універсальна функція будівлі, де мали розміщуватися різні культурно-освітні установи. Найбільше місця займала українська Академічна ґімназія та бурса для учнів. Вона функціонувала тут до спорудження окремого будинку на Сапіги, 14. Директорами були о. В. Ільницький, І. Кокорудз, М. Сабат та ін., викладачами О. Тисовський, І. Крип’якевич, С. Гайдучок, М. Зарицький та ін.

Листопадові поседеньки "Плоди осені" прийшлися на останній день осені 30 листопада. Активісти зібралися разом в Іноземній книгозбірні, щоби трохи запастися на зиму потрібними нам емоціями і натхненням, погрітися у товаристві один одного і поспілкуватися. Цього разу малювали плоди: яблука, груші, виноград, лимони, апельсини, гарбузів різноманітних кольорів і форм, броколі, авокадо... Кожен приніс якийсь плід і доповнив натюрморт ще одним штрихом, кольором, смаком. Всьому знайшлося місце, ми приглядалися, експериментували з композицією, матеріалами, кольоровою гамою. Була теж відкрита можливість почитати власну чи улюблену поезію, і дехто скористався цією нагодою, поділившись своїми віршами. Нас теж надихали фондові художні альбоми з репродукціями Поля Гогена, Анрі Матісса, Жана-Батиста Шардена і інших, які завжди можна знайти у фондах бібліотеки. Та основним плодом нашої зустрічі стала радість від творчості і спілкування. Запрошуємо до нашої книгозбірні, щоби надихатися і втілювати свої творчі ідеї!

28 листопада у відділі мистецької літератури відбулась година пам’яті «Назавжди закоханий в мистецтво» до 85-річчя від дня народження Богдана Козака (1940-2024). Розпочала зустріч завідувач відділу мистецької літератури Надія Письменна, яка розповіла про життєвий та творчий шлях Богдана Козака і ознайомила користувачів з книжково-ілюстративною виставкою. Український актор, театральний режисер та педагог, професор (1997), народний артист України (1988), академік Національної академії мистецтв України (2004), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка – він одна з найяскравіших постатей львівської та загальнонаціональної театральної сцени. Народився 27 листопада 1940 року у Львові. У 1962 році став актором Національного театру імені Марії Заньковецької. Зіграв понад 160 ролей в театрі та кіно, серед яких варто згадати «З коханням не жартують» П. Кальдерона – Дон Хуан (реж. С. Сміян, 1962), «Річард ІІІ» В. Шекспіра – Кларенс (реж. С. Данченко, 1974), «Украдене щастя» І. Франка – Микола Задорожний (реж. С. Данченко, 1976), «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра – Тартюф (реж. А. Бабенко, 1986), «Наталка Полтавка» І. Котляревського – Возний (реж. Ф. Стригун, 1991) та інші різножанрові ролі, що підкреслюють його талановитість.