27 жовтня усі бажаючі могли послухати лекцію історика Івана СВАРНИКА про складні перипетії з самоназвою нашого народу, які, до певної міри, продовжуються й досі: у світі проживають невеликі спільноти наших земляків, які вважають себе не українцями, а русинами.

Походження терміну «русь» не дуже прозоре. Між філологами й нині тривають дискусії про його провеніенцію. Значна частина мовознавців уважають його скандинавським. Як аргумент наводять термін «руотсі», яким фіни звуть шведів. Руси виступають у арабських, візантійських та ін.. джерелах з 5 ст. Це ватаги купців, мореплавців, піратів – рухливих і войовничих мандрівників з півночі, які підкоряли різні країни й ставили на їх чолі своїх вождів. Їх називали норманами, вікінгами й «руссю». На поч. 18 ст. цар Петро І запросив у Московію німців Бауера і Шлецера, які обґрунтували теорію ІІІ Риму, перейменували Московію на Россію й виклали «норманську» теорію походження Русі, за якою саме останні створили в нас державу. При цьому забули потужне об’єднання антів, київські князі Аскольд і Дір. Звісно, варяги справили вплив на Київську Русь, зокрема на формування агресивної зовнішньої політики. Однак основним державотворчим елементом держави були слов’яни – поляни, деревляни, хорвати та ін. З часом терміном «русь» окреслювали загал населення держави, яка простягалася від Балтики до Дунаю. Монголо-татари зруйнували Київську Русь, але її традиції продовжила Галицько-Волинська держава, яка використовувала ту ж назву «Русь». Жителі обох держав звали себе русичами чи русинами. У 15-16 ст. «руссю» називали себе всі православні Великого Литовського князівства. В Галичині, Закарпатті й Буковині ця самоназва українців побутувала до поч. ХХ ст. У Російській імперії, створеній 1721 р., московити почали звати себе «русскими».

23 жовтня в бібліотеці відбувся цікавий круглий стіл, присвячений видатному діячеві національно-визвольного руху Миколі Лебедеві. Одна з тем, порушених доповідачами, стосувалася нарису Миколи Лебедя «УПА». Він був написаний 1945 р. на основі численних документів ОУН-УПА, що були в розпорядження М. Лебедя, й виданий, як було зазначено в передмові, «із значним запізненням»1946 р. На титульному аркуші зазначалося, що це І частина, яка охоплює період німецької окупації України. Короткий вступ «Від видавництва» (Пресове бюро УГВР) завершувався реченням: «Видаємо цю працю в її першій редакції, сподіваючись, що незабаром появиться друге поширене та доповнене видання». Друге видання «Сучасність» видала щойно 1987 р. з передмовою о. Івана Гриньоха (1985), який пояснив обставини появи праці: в той час М. Лебедь жив у Римі на нелегальному становищі, книгу набирали ченці-василіяни в монастирі Ґротта-Феррата, передавали набір на коректу до Риму й Мюнхена, друкували в Римі, а далі переправляли «на північ від Альп» у табори «ді-пі». Третє, репринтне видання, вийшло в Дрогобичі 1993 р. у видавництві «Відродження» накладом 25 тис. прим. і розійшлося по всьому постсовєтському просторі.

Організація української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Служба безпеки ОУН(б) і Микола Лебедь».

У вступному слові завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич подав контекст пошанування видатного українського політичного діяча, учасника визвольних змагань 1940 ⎼ 1950 рр. Миколи Лебедя.

Наша головна мета — тривання традиції пошанування діячів героїчного минулого української нації.

І наша головна мета — піднімати питання національної безпеки у всіх ймовірних вимірах нації.

Коли ми говоримо про Службу безпеки ОУН(б) — ми думаємо про безпеку нації, безпеку національної держави, безпеку національних організацій, безпеку українських громадських, політичних організацій, безпеку нашого прийдешнього…

22 жовтня велику читальну залу заповнили шанувальники творчості Галини Козак. Письменниця презентувала свій новий роман «Іконописець з Урмані». Це біографічний, багато ілюстрований твір про митця Андрія Наконечного з Урмані на Опіллі.

Іван СВАРНИК привітав авторку й усіх присутніх, коротко розповів про бібліотеку й проблеми розвитку культури.

Петро ШКРАБ’ЮК зробив огляд доробку письменниці (а вона видала вже сім книг), детально проаналізував нову книгу, яка значною мірою присвячена болючому нині питанню збереження національної ідентичності в умовах чужинської агресії. Роман добре відтворює складні реалії Галичини ХХ ст., боротьбу за незалежність, роль у ній нашої церкви.