Коло українських організацій – Організація української нації «Держава», Українське національне середовище, Союз українок України, Ліга українських жінок, Львівська обласна організація організацій роботодавців та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Українка в історичному просторі нації», присвячений 5-й річниці від дня заснування Дня українки.

У вступному слові завідувач відділу україніки поет Євген Салевич виголосив привітання до Дня українки як свята українського жіночого світу, свята української ідентичності, свята нашої віри, любові, традиції, культури, свята наших коханих, наших сестер, наших матерів.

Як привітання він подав поетичні інтерпретації ідеї піднесення українки в українській родовій державі ідеолога українського націоналізму Юрія Липи за його творами «Український рід», «Українська раса» і такі власні світоглядні думки.

«Слова рід, нарід говорять нам про те, що головний зміст нашого існування – народжуваність.

Оборона народу, української ідентичности – це оборона української жінки, бо в ній тривалість нашого роду.

Оборонити українку в здоров’ї фізичному й духовному, в українській традиції та українському світогляді може тільки рідна родова держава.

Ідея заснування галереї сягає к. ХІХ ст., коли в середовищі львівської інтелігенції розгорнувся рух за створення музею західно-європейського мистецтва. 1902 р. др. Владислав Дулемба пожертвував 5000 коронь“на закупівлю творів мистецтва”, а вже протягом 1903-1906 рр. на зібрані громадськістю кошти ініціативна група придбала десятки картин В. Леопольського, Ф. Вигживальського, Е. Окуня, Я. Матейка, Я. Мальчевського. Крім того, львівський магістрат закупив декілька приватних збірок, серед яких відзначалась збірка власника цукроварень Яна Яковича з с.Ситківців на Вінничині (1907). Вона лягла в основу новоствореної Міської галереї. Відтоді і прийнято рахувати час її заснування - 14 лютого 1907. Влітку 1914 р. галерея отримала власний будинок, який належав вченому та колекціонеру Владислава Лозинському. Тут експонувалась колекція Лозинського, а з вересня 1921 - колекція Болеслава Ожеховича, придбана 1919 р. Після 1939 р. галерея поповнилась творами з націоналізованих збірок Дідушицьких, Голуховських, Любомирських, Баворовських та ін., із зібрань Ставропігійського інституту, Духовної семінарії, Архідієцезіального музею, Музею історії ім. Яна ІІІ, замків Західної України. У 1940 р. налічувалось 5950 експонатів, а 1966 – 11 тисяч. Директорами галереї були Є. Аміранова, М. Філонов, Г. Якущенко, після 1962- Б. Возницький, з 2012 Л. Разінкова-Возницька, з 2016- Т. Возняк.Особливою сторінкою в долі музею 1960-70-х років була експедиційна робота, в результаті якої врятовано понад 12 тисяч творів. Львівська національна галерея мистецтв сьогодні – один з найбагатших музеїв України, збірка якого налічує понад 64 тисячі творів світового та національного мистецтва, від античних часів до наших днів. До найцінніших належать колекції європейського мистецтва, львівської скульптури, українського портрету ХVІ-ХІХ ст., твори польських та австрійських художників, збірки ікон та меблів.

До 160-річчя від дня народження одного з найпопулярніших поетів Польщі кінця XIX - початку XX століття, прозаїка та драматурга Казімежа Пшерви-Тетмаєра (1865-1940) абонемент відділу літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка знайомить користувачів із його спадщиною і літературною критикою про нього.

Казімєж Пшерва-Тетмаєр є автором трьох драм — «Завіша Чорний» (1901), «Революція» (1906), «Юда» (1917). Дебютував у прозі поемою «Illa» (1886). Був нагороджений літературними преміями за вірші на честь Адама Міцкевича (1888) та Ю. І. Крашевського (1889). Популярність його творчості принесли збірки поезій «Poezje» (Краків, 1891), «Poezje. Seria druga» (Краків, 1894), «Poezje. Seria trzecia» (Варшава, 1898).

За фольклорними мотивами польських горян він створив цикл оповідань «На скелястому Підгаллі» («Na skalnym Podhalu»; 1903-1910), у яких Казімєж Пшерва-Тетмаєр відтворив підгальський діалект. Нині цей цикл вважається найкращим його твором. До циклу тематично близький історичний роман «Легенда Татр» (т. 1-2, 1910-1911) про селянські повстання та війни середини XVII століття. Роман «Кінець епопеї» (т. 1-4, 1913-1917) присвячений епосі Наполеона та франко-російській війні 1812 року.