21 червня у відділі мистецької літератури відбувся літературно-мистецький вечір «Ти зеленим добру семафор» з талановитою майстринею слова, фотохудожницею, артисткою, заслуженою діячкою естрадного мистецтва України Лідією Йолтуховською-Скоропис.

Розпочала вечір завідувачка відділу Надія Письменна.

Лідія Йолтуховська-Скоропис відома завдяки публікаціям в періодичних виданнях багатьох міст України, кільком сотням передач на Національному телебаченні і радіо Львова, багатьох інших міст нашої Вітчизни, а також деяких закордонних телекомпаній. Як письменниця, педагог і психолог, природодослідниця, перекладачка з німецької мови, літературний і мистецький критик, на замовлення кількох газет і журналів вела сторінки казок, образків-есе природи рідної землі. Її поетичні збірки нагороджені літературно-мистецькими преміями: двома – «Гілка Золотого каштана» («Поезія» і «Дитяча література»), ім. Миколи Сингаївського, ім. Івана Нечуя-Левицького, ім. Данила Бакуменка. Лідія Михайлівна – член кількох творчих спілок, в т. ч. і міжнародної. Для вияву широких зацікавлень і можливостей їй служить авторський літературно-мистецький просвітницький проєкт «Лі-Дія-Енігма», своєрідний театр однієї артистки, нагороджений Почесною грамотою Всеукраїнського фонду культури ім. Б. І. Олійника на відзначення вагомих творчих досягнень і тридцятирічного ювілею проєкту.

18 червня у великій читальній залі знову лунала розповідь про нашого славного земляка, доктора Осипа Олеськова, організатора української еміграції до Канади в к. ХІХ ст.

Гостей привітав І. Сварник, який коротко розповів про бібліотеку. Аудиторію на лекцію, яку читав Михайло Перетятко, організував П. Комар, депутат Львівської обласної ради І скликання. Він розповів про різноманітну культурно-просвітницьку діяльність колишніх депутатів, які й зараз залишаються активними громадськими діячами.

М. Перетятко розповів про село Олеськових Нову Скваряву, про життєвий шлях доктора Олеськова, його освіту, науково-педагогічну діяльність. Окремо зупинився на дружбі Олеськова з І. Франком. І, звісно, детально розповів про ідею організації масового переселення галицьких селян до Канади й діяльність Осипа Олеськова в цьому напрямку. Розповідь М. Перетятка доповнив З. Яворівський, земляк Олеськова. Зокрема, сказав про публікацію книги про славного земляка, увічнення його в селі, у Львові й у Канаді, впорядкування могили.

Т. Пахолюк поділився міркуваннями про організацію веломандрівок та про потребу кращої музеєфікації села, де багато цікавих для ознайомлення місць.

Цього понеділка гості бібліотеки стали учасниками розмови про історика Богдана Якимовича, людину, яка дуже прислужилася нашій історії, культурі, військові й містові Львову.

Богдан Якимович (1951-2022) прожив лише 70, але за життя встиг більше, ніж деякі академічні інститути. Богдан народився в селі на Тернопіллі в учительській родині. 1974 закінчив Львівську політехніку, як інженер-будівельник. Працював за фахом на ЛАЗ-і, був на комсомольській роботі, потім керував ЖЕО Ленінського району Львова. Згодом дуже пишався, що саме з його ініціативи район став Франківським. Однак від юнацьких років хлопця вабила історія. Отож 1985 р. він вступив до заочної аспірантури Інституту суспільних наук АН УРСР, активно займався громадською діяльністю в період національного відродження. Зокрема, був одним з науковців, які домоглися відродження нашої національної символіки. Від 1990 був членом комісії з перейменування вулиць Львова. Саме завдяки Богданові в нашому місті з’явилися вулиці ген. Тарнавського, Грекова, Алмазова, Микитки, Курмановича та інших військовиків. 1994 захистив кандидатську під керівництвом Я. Ісаєвича й працював науковим співробітником цього інституту. Саме в цей час став співорганізатором Міжнародного форуму «Іван Франко і світова культура». Долучився до створення нового вишівського підручника «Історія України», написав розділ «Культура» доби козаччини. 1998 очолив Наукову бібліотеку Львівського університету, організував гідне відзначення 400-річчя бібліотеки, постійно дбав про поповнення фондів, технічну модернізацію, належний науковий рівень бібліотеки. 2007 через конфлікт з ректором залишив директорську посаду й перейшов на викладацьку роботу в університет. До останніх днів був професором кафедри історичного краєзнавства.