Організація української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Патріарх Володимир (Романюк) в релігійному просторі нації».

У вступному слові завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич подав контексти обговорення теми:

Історія сходження Патріарха Володимира.

Ідеологія українського націоналізму і московський ГУЛАГ у світогляді Патріарха.

Український патріархат як національна ідея.

Київський патріархат в історії.

Відхід від ідеї Київського патріархату і створення Православної церкви України.

Православні українці, — продовжував доповідач, — у світі не об’єднані в єдину Українську православну церкву і ми не маємо Київського патріархату. Закордонні українські православні церкви не належать безпосередньо до Православної церкви України, оскільки Томос про автокефалію ПЦУ визначає її юрисдикцію виключно межами України. Українці за кордоном переважно підпорядковуються Вселенському патріархату або місцевим помісним церквам.

Ідея і чин патріарха Володимира не продовжені православними українцями.

І це головні висновки у слові про Патріарха і головні контексти для поступу національної ідеї в релігійному просторі нації — у просторі нашої віри, нашого духу і тривання української ідентичності, створеної Богом.

Ми сильна нація і над нами можуть панувати чужинці тільки обманом.

Слово на круглому столі «Митрополит Ларион та Патріарх Володимир: тисячолітня боротьба за Київський патріархат» мав директор «Центру наукових досліджень давньої української літератури “Інститут Слова”», автор наукового перекладу «Слова о Законі і Благодаті» з цілісним життєвим і творчим шляхом Митрополита Лариона Павло Салевич.

Учений розпочав із того, що цих двох духовних лідерів розділяє майже тисяча років, а їхні долі дуже схожі. Обидва стали символами незалежности Української церкви та права українців на власну ідентичність.

Обидва ієрархи були інтронізовані у Софії Київській і присвятили свої життя створенню незалежного Київського Патріархату.

Митрополит Ларион (Іларіон, XI ст.) був першим митрополитом-русином у Києві. До нього українською церквою керували три митрополити-греки, яких призначав Константинополь. У 1051 р. цю традицію було порушено. Монаха і священика Лариона було «посвячено» і «настоловано» на митрополита волею Собору руських єпископів. Іван Франко називав Митрополита Лариона першим ідеологом нашої «національної самостійности».

Патріарх Володимир (XX ст.) був одним із засновників УПЦ Київського Патріархату. Став символом остаточного розриву з московською церквою. Стверджував, що незалежна держава неможлива без Київського патріархату.

Шлях обох лідерів до визнання пролягав через важкі особисті випробування — Печеру та ГУЛАГ, які сформували їхній моральний авторитет.

Ларион обрав шлях аскета. Він власноруч викопав «печерку малу двосаженну» на березі Дніпра близ Берестового, куди ходив потай молитися. З цієї печери згодом виросла Києво-Печерська лавра. Його шлях — це шлях самоти і тиші перед великим державним служінням.

Володимир пройшов через «печери» радянських таборів. За свою участь в ОУН та правозахисну діяльність відбув майже 20 років ув’язнення. Його називали «духівником дисидентів», людиною, яку не зміг зламати КҐБ.

Свої проповіді обидва використовували як політичні маніфести для обґрунтування державної самостійности.

Ларион у своєму знаменитому «Слові о законі і благодаті» пояснив суть «Закону» (Старого Заповіту) — юдейським рабством, а суть «Благодаті» (Нового Заповіту) — свободою для багатьох народів, зокрема українців. Він також заявляв, що Русь є гідною і самодостатньою державою і не може бути «молодшим братом» Візантійської імперії.

Володимир у своїх проповідях «Голос у пустелі» доводив ту саму істину: церква — це фундамент нації, тому Україна зобов’язана мати свій Київський Патріархат.

Якщо Ларион в ХІ ст. створив теоретичну основу для незалежної української церкви та держави через свою теологію «Благодаті», то Патріарх Володимир у XX ст. через власні страждання та боротьбу втілив цю ідею в життя.

Обидва Митрополит Іларіон та Патріарх Володимир є головними постатями у багатовіковій боротьбі за духовну волю України.

Промови на круглому столі виголосили доктор історичних наук Петро Шкраб’юк «Київський патріархат і московське православ’я в історії»; доктор мистецтвознавства Роман Одрехівський «Українське національне убранство храмів і вишиті ризи патріарха Володимира»; відомий громадсько-політичний діяч, син патріарха Димитрія Данило Ярема «Історія сходження патріарха Володимира: погляд УАПЦ»; кандидат філософських наук Віктор Маринюк «Український християнський світогляд і “Слово о законі і благодаті” митрополита Іларіона»; відомий архітектор, представник роду патріарха Димитрія Олесь Ярема «До питання української символіки храмів УАПЦ».

Участь в обговорені теми круглого столу, окрім уже згаданих учасників, брали віце-президент Ліги українських меценатів, голова Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Львівщини Михайло Ватуляк; редактор журналу «Наша спадщина» Андрій Левик; дійсний член Академії будівництва України Іван Вівчарівський; відомий художник Ігор Колісник; перекладач з іспанської Галина Чубай; діяч освіти Ярослав Даць; адвокат Нестор Гнатів; громадські діячі Зеновій Бермес, Марта Продан та Ярослава Пинда; завідувач відділу інформаційних технологій Ігор Капраль та інші.