20 квітня, по обіді, у Львові побував Президент України Петро Порошенко. В актовій залі університету він зустрівся з представниками, як колись казали, «активу» нашої області. Мені пощастило побувати на цій зустрічі, отож хотів би поділитися своїми враженнями: це вперше я бачив Президента віч-на-віч і чув його мову. Перше, що кидається в очі – Порошенко людина досить безпосередня і проста у спілкуванні. Серед присутніх у нього виявилося багато знайомих особисто, з якими він вітався й обмінювався кількома словами. Він добре говорить, майже не дивиться у свої записи, мова логічна, часом емоційна, що добре сприймає публіка. Речі, про які Порошенко говорив, дуже важливі для держави. А от чому це говорилося у Львові – пояснення просте. Львів важливий для України, як популярне місце зарубіжних контактів, важливий центр суспільно-політичної думки. Зі Львова виводиться чи не половина українських політиків. До того ж це осередок українського патріотизму й націоналізму, який звідси поширюється на всю країну. Зустріч складалася з двох рівних за часом частин. Спочатку Петро Порошенко розповідав про державні проблеми, а далі говорили львів’яни.

Перше, на чому зупинився Президент – церковні стосунки. Він розповів про тривалу (7 годин) зустріч із константинопольським патріархом, що мала на меті отримати томос (згоду) на утворення Української помісної православної церкви. Попередньо це питання вперше було погоджено УАПЦ, УПЦКП, Президентом і Верховною Радою. Ставлення до цього УПЦМП відоме. Вона неправомірно вважає себе зверхником усіх православних на теренах колишнього СРСР. Не випадково «п’ята колона» в Україні здійняла такий галас з цього приводу. Однак усі ці слова мали б якийсь сенс, якби не віна й не окупація Росією частини української території. Отож, на думку Порошенка, позитивне вирішення українського питання Константинополем було б «ментальинм розривом з «русскім міром». В часі воно б збіглося з іншою визначною датою – 100-літтям створення незалежної України у ХХ ст. і черговим ювілеєм Хрещення Руси. Церква – консолідуючий елемент держави (очевидно, Президент мав на увазі націю). Слід зауважити, що цьому ж розривові слугувало й отримання Україною «безвізу» з країнами Євросоюзу. За словами Президента, це було «остаточне «прощавай» і Росії, і Радянському Союзові».

Серед позитивних змін останнього часу Президент назвав ситуацію з українською армією. З голодної, холодної і практично беззбройної на початку війни вона стала боєздатною, добре оснащенною, а днями увійшла до 30 кращих армій світу. Армія залишається одним із пріоритетів щодо держпавної і президентської уваги. В цьому ж ключі слід розглядати прагнення України отримати «план дій» щодо членства у НАТО.

Серед цих позитивних змін, на думку П. Порошенка, слід відзначити децентралізацію. Цього року вперше в новітній історії кошти місцевих бюджетів – 51% вперше перевищили державний (49%). Зміни потрібно продовжувати на місцях.

Щодо Львова, Петро Порошенко зауважив, що серед міст України – це один із пріоритетів Президента.

Щодо змін з АТО він пояснив, що потрібен був тривалий час, аби Захід усвідомив те, що відбувається на Сході. Наші союзники й партнери довший час не були готові почути слово «війна», дивилися на те, що сталося в Криму, через російські окуляри. Навіть російські документи, полонені не могли їх переконати в російській агресії.

Окремо Президент зупинився на протидії інформаційній війні, яку провадить проти нас північний сусід. Це війна тотальна, часто невидима. Суспільство сприймає лише очевидні речі, але, скажімо, там, де немає українських газет, ТБ, настрої населення часто визначає московська пропаганда. Їй ми повинні активніше протидіяти, поширювати правду, замість пліток і брехні, відкривати людям очі. На завершення Петро Олексійович сказав: «Якщо ти не є оптимістом під час війни – ти приречений на поразку».

Цю тему продовжили львів’яни – викладач Софія Федина, видавець Олег Фешовець, політик і письменник Михайло Косів. Вони розповіли про створення у Львові нової громадської організації – Руху інформаційного спротиву, покликаного протидіяти ворожій пропаганді, викривати фейкову інформацію, боротися проти провокацій, на які схильне піддаватися населення через малу поінформованість щодо політики держави й Президента. До руху увійшли відомі львів’яни Ігор Калинець, Богдан Стельмах, Андрій Содомора, Андрій Бокотей, Любомир Медвідь, Юрій Винничук, Зоряна Білик, Іван Сварник, а також особи, згадані на початку абзацу.

Львів’яни запропонували Президентові низку конкретних заходів для посилення інформаційної безпеки України в умовах ворожої агресії, побажали йому твердості й стійкості у керуванні державою.

Іван СВАРНИК