Папа Римський, архієпископ Краківський, кардинал, філософ, поет, драматург і педагог, почесний громадянин Львова народився в м. Вадовіце поблизу Кракова (нині – Малопольське воєводство, Польша); другий син Кароля Войтили та Емілії з Качуровських. Початкову освіту здобув у місцевій гімназії (1930-1938). Захопився театром, грав у гімназійному драматичному гуртку. У жовтні 1938 р. вступив на філософський факультет Яґеллонського університету в Кракові й паралельно приєднався до експериментального драматичного гуртка «Студіо 38» Тадеуша Кудлінського.

З початком Другої світової війни змушений був покинути університет. У 1939-1944 рр. працював на кам’яному кар’єрі в Закжувку, на заводі очищення соди в Борку Фалецьким та робітником на хімічному заводі «Сольвей». 1939 р. написав першу збірочку поезій, опубліковану 1999 р. під назвою «Ренесансний Псалтир». 1941 р. долучився до трупи Рапсодійного театру Мечислава Котлярчика. Навчався в підпільній Духовній семінарії у Кракові (1941-1946), після закінчення якої кардинал Адам Стефан Сапіга висвятив його на піддиякона, диякона, а 1 листопада 1946 р. – на священника.

Через два тижні виїхав до Рима, де продовжив навчання в Домініканському університеті «Анджелікум» (нині – Папський). Одержав ліценціат із богослов’я, 1948 р. закінчив студії з дипломом summa cum laude (повний курс). Успішно захистив докторську працю «Проблеми віри у св. Івана Хрестителя», але звання доктора не одержав: через фінансову скруту не міг її опублікувати. Повернувшись у липні 1948 р. до Польщі, став вікарієм і катехитом парохії с. Неґовіце, а в березні 1949 р. його перевели на парохію св. Флоріана у Кракові. У грудні того ж року успішно захистив докторат із сакрального богослов’я в Яґеллонському університеті. Публікував свої наукові та літературні твори, активно спілкувався з молоддю, захоплювався спортом. Завдяки творчій відпустці у 1951-1953 рр. закінчив своє ґабілітаційне дослідження «Етична система Макса Шелера», яке одноголосно прийняла Вчена рада богословського факультету Яґеллонського університету, проте ґабілітації не одержав унаслідок відмови міністерства освіти, яке, врешті, закрило богословський факультет. У 1956 р. прийняв запрошення Люблінського католицького університету очолити кафедру етики, де викладав моральне богослов’я та подружню етику. Плідно творчо працював, ставши визначним представником персоналізму. Викладав також у семінаріях Краківської, Катовіцької й Ченстоховської дієцезій.

За призначенням Пія ХII у 1958 р. став єпископом-помічником Кракова з титулом престолу Омбрії. Того ж року митрополит Краківський і Львівський, архієпископ Евгеніуш Базяк висвятив Кароля Войтилу на єпископа. Прийняв девіз Totus Tuus (латин. «Увесь Твій»), присвячуючи його Діві Марії.

Брав активну участь у роботі ІІ Ватиканського собору (1962-1965), працював над соборовим документом Gaudium et Spes («Про Церкву у сучасному світі»), підписав лист польських єпископів до німецьких єпископів «Пробачаємо і просимо пробачення» (1965). Кароля Войтилу наприкінці 1963 р. призначили архієпископом і митрополитом Краківським. Він багато подорожував, виступав з лекціями та промовами, брав участь у роботі папських Синодів єпископів (1969, 1971, 1974, 1977).

Під час консисторії 1967 р. Кароль Войтила був номінований Папою Павлом VI кардиналом, став членом Ради генерального секретаря папського Синоду єпископів. У той період опублікував драматичні твори та поеми, філософську працю «Особа і чин» (1969) та книжку про ІІ Ватиканський Собор (1972).

Тісно співпрацював із примасом Польщі кардиналом Стефаном Вишинським. Навесні 1976 р. на запрошення Папи Павла VІ виголосив у Ватикані великопосні реколекції для членів Римської курії за участю Папи. Учасник конклаву, на якому було обрано Папу Івана Павла І. На конклаві 16 жовтня 1978 р., скликаному після його смерті, Кароль Войтила став 264-м Папою Римським, обравши собі ім’я Іван Павло ІІ. Перший папа-поляк, перший папа-слов’янин і перший після 1523 р. папа-неіталієць, до того ж із соціалістичної країни!

У своїй першій промові Іван Павло ІІ звернувся до людей зі словами, які стали гаслом його понтифікату: «Не бійтесь!». Через активну духовну підтримку польського робітничого руху «Солідарність» у 1980-ті Папу Римського вважають руйнівником комунізму. Під час загальної аудієнції на пл. Св. Петра у Ватикані 13 травня 1981 р. його поранив у живіт та руку турецький терорист Мехмет Алі Агджа. Іван Павло ІІ вижив, але повністю здоров’я не відновилося. Свій порятунок пов’язував із заступництвом Матері Божої, яка об’явилася у Фатімі 13 травня 1917 р. Існує версія, що Алі Агджа був завербований за вказівкою КДБ службою безпеки Болгарії. Через два роки Іван Павло ІІ відвідав Агджу у в’язниці і мав з ним бесіду сам на сам.

Іван Павло ІІ цікавився справами України, шанобливо ставився до глави Української греко-католицької Церкви патріарха Йосифа Сліпого та його наступників. У 1980 р. скликав у Римі Надзвичайний синод УГКЦ, після чого такі синоди стали регулярними. Взяв участь у відзначенні Тисячоліття хрещення Київської Руси в Римі. Наприкінці 1989 р. прийняв на авдієнції у Ватикані лідера СРСР Михайла Горбачова, під час якої, зокрема, порушив проблему релігійних прав українських греко-католиків. Як глава держави Ватикан 8 лютого 1992 р. встановив дипломатичні зв’язки з Україною.

Провідною ниткою його апостольського служіння була нова євангелізація. Рішуче вносив зміни у ватиканські звичаї, зокрема, став «мандрівним папою»: за час свого понтифікату здійснив 250 пастирських поїздок, серед них 104 паломництва за кордон на всі залюднені континенти, зокрема вісім разів до Польші, по сім – до США і Франції, один раз – 23-27 червня 2001 р. – до України. У своїх закордонних поїздках намагався промовляти мовою того народу, який відвідував, зокрема у Києві і Львові – українською. Через спротив Російської православної церкви / Московського патріархату жодного разу не відвідав Росії.

Скликав 15 асамблей папського Синоду єпископів – шість звичайних Генеральних асамблей (1980, 1983, 1987, 1990, 1994, 2001), одну Надзвичайну генеральну асамблею (1985) та вісім Спеціальних асамблей. Від 1985 р. скликав 19 Світових днів молоді. 1994 р. ініціював встановлення Світового дня сім’ї, активно сприяв міжрелігійному порозумінню. Ініціював спільну молитву за мир представників більшості релігій світу в Асизі (2002). Засуджував антисемітизм: уперше за історію християнства відвідав Велику синагогу в Римі (1986), визнав різні провини Церкви, зокрема щодо євреїв (2000); визнав державу Ізраїль (1993) і як Папа здійснив перше в історії Церкви паломництво до Ізраїлю (2000), де молився біля Стіни Плачу. Сприяв поліпшенню стосунків із мусульманами, зокрема здійснив символічний акт – поцілував отриманий від них у подарунок Коран (1999). Був видатним речником екуменізму, активізував двосторонні контакти та підписання спільних заяв із константинопольськими патріархами Димитрієм І і Варфоломієм І, патріархом Румунської православної церкви Теоктистом, католикосом Вірменії Гарегіном ІІ, архієпископами кентерберійськими Робертом Рунсі та Джорджем Кері Англіканської церкви, представниками Лютеранської церкви та іншими достойниками церков світу. Незмінно запрошував до екуменічного діалогу Московський патріархат.

Іван Павло ІІ був Папою 9666 днів – 26 з половиною років. Це найтриваліший понтифікат після понтифікатів св. Петра і блаженного Пія ІХ. Під час 147 беатифікаційних церемоній проголосив блаженними 1338 осіб, канонізував 51 особу і призначив 231 кардинала – найбільше з-поміж усіх пап.

Написав 14 енциклік, зокрема Slavorum apostoli («Апостоли слов’ян») до 1100-річчя євангелізаційного подвигу святих Кирила та Методія, 15 апостольських повчань, 13 апостольських конституцій, 522 апостольські листи, серед них Апостольський лист з нагоди1600-річчя смерті св. Василія Великого (1980), Апостольське послання «Великий дар хрещення» до українців-католиків з нагоди Тисячоліття хрещення Київської Руси (1988), Апостольський лист з нагоди 400-ліття Берестейської унії (1995) та Апостольський лист з нагоди 350-ліття Ужгородської унії (1996). Бібліографія його праць до обрання Папою налічує 435 назв. Шість книжок вийшло вже під іменем Івана Павла ІІ, зокрема справжнім бестселером стала видана і українською «Переступити поріг надії» (1995). Іван Павло ІІ проголосив нову кодифікацію права для Західної та Східних католицьких церков, реформував канонізаційне право Католицької церкви, проголосив новий катехизм Католицької церкви. У 2004 р. номінований на здобуття Нобелівської премії миру, але внаслідок тиску з боку європейських лівих не одержав її.

Цікавився перспективами розвитку Української греко-католицької та римо-католицької церков. Візит Івана Павла ІІ до Львова став визнанням заслуг обох Церков перед Вселенською Церквою.

Пам’ять про Івана Павла ІІ вшановано у Львові меморіальною таблицею на римо-католицькій катедрі (2003, скульптор Я. Скакун), пам’ятником на Сихові біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці (2002), у Брюховичах (2007). На Сихові 2007 р. розбито парк на пошану пам’яті Івана Павла ІІ.

Від початку 1990-х років Іван Павло ІІ хворів на недугу Паркінсона, яка прогресувала. Стан здоров’я погіршився через грип і утруднення дихання. За офіційним свідоцтвом про смерть, Іван Павло ІІ помер 2 квітня 2005 р. внаслідок септичного шоку та сердцево-судинного колапсу. Його терпіння, супроводжувані молитовним чуванням католиків та людей доброї волі на пл. Св. Петра й мільонів глядачів біля екранів телевізорів, стали останнім євангелізаційним актом цього великого Папи. Заповіт Івана Павла ІІ опубліковано 7 квітня 2005 р. Поховали Понтифіка у крипті базиліки св. Петра, похорон очолив кардинал Йосиф Рацинґер, який став наступником, у присутності близько 300 тисяч вірних, 200 президентів та прем’єр-міністрів. Уже в дні прощання з Іваном Павлом ІІ на площі Св. Петра люди скандували формулу негайного проголошення святим: «Santo subito». Беатифікаційний процес щодо Івана Павла ІІ формально розпочато відразу після його смерті, а в липні 2013 р. Богословська комісія Ватикану визнала його святим.

Мирослав МАРИНОВИЧ,

релігієзнавець, віцеректор Українського католицького університету

ЛІТЕРАТУРА

Богопосвячене життя. Vita consecrata [Текст] : апостольське післясинодальне повчання Вселенського архиєрея Івана Павла ІІ / Іван Павло ІІ (Вселенський архиєрей); пер. П. Підручний. – Вид. 2-ге. – Львів, 2008. – 168 с.

Великий дар хрещення. З нагоди Тисячоріччя Хрещення Київської Русі [Текст] : лист до українців католиків Вселенського архиєрея Івана Павла II / Іван Павло II (Папа); пер. П. Підручний. – Вид. 2-ге. – Львів, 2008. – 15 с.

Веслуючи в небо [Текст] : поезії / К. Войтила; пер. з пол. С. Шевченка. – Бровари: Українська ідея, 2001. – 125 с.

Святиня [Текст] : вибрані поезії / К. Войтила; пер. з пол. В. Грабовського. – Київ, 2001. – 149 с. : іл.

Сімейне співжиття про завдання християнської родини в сучасному світі [Текст] : апостольське післясинодальне повчання Вселенського архиєрея Івана Павла ІІ / Іван Павло II (Вселенський архиєрей). – Вид. 2-ге. – Львів, 2008. – 119 с.

Тлумачення Біблії в Церкві [Текст] : промова Його Святості Папи Івана Павла II і док. Пап. біблійної комісії / Іван Павло II; Патріарша катехит. комісія УГКЦ [та ін.]. – Львів, 2010. – 147 с.

Львівщина в 2020 році. Знаменні і пам'ятні дати краю [Текст] : календар / упоряд.: І. Зінченко, М. Гема; ред. Д. Дигас; наук. ред. І. Сварник; ЛОУНБ. – Львів, 2020. – 96 с.

Вайґель Д. Свідок надії [Текст] : життєпис Папи Івана-Павла ІІ / Джордж Вайґель ; пер. з англ. Р. Скакун ; Ін-т історії церкви УКУ. – Львів, 2012. – 1062 с.

Книга призначена для тих людей, хто цікавиться постаттю блаженного Івана Павла ІІ та вченням Католицької Церкви, християнськими підходами до проблем сучасного світу.

Вайґель Д. Кінець і початок. Папа Іван Павло ІІ: перемога свободи, останні роки, спадщина [Текст] / Джордж Вайґель. – Львів, 2013. – 584 с.

Автор розповідає про останні, дуже непрості роки життя Івана Павла ІІ, коли Папа змагався з тяжкою хворобою, «новим світовим безладом», критикою свого научання та гучними скандалами через моральне зіпсуття серед духовенства. Завершується ця фундаментальна праця глибоким аналізом здобутків і невдач понтифіка, з якого вимальовується портрет людини, що прожила життя як свідок надії в непохитному служінні.

Юраш А. Папа Іоанн Павло ІІ [Текст] / Андрій Юраш. – Харків, 2005. – 351 с.

Книга репрезентує для широкої читацької аудиторії образ 264-го глави Католицької Церкви, з’ясовуючи феномен одного з найавторитетніших церковних та громадських лідерів останньої чверті XX сторіччя та початку третього тисячоріччя на широкому тлі його попередників та в контексті найвагоміших духовних і суспільних процесів, які мали місце в часі понтифікату Іоанна Павла II. Особлива увага приділена зв’язкам Папи з Україною та церковно-духовними процесами, що в ній відбуваються.

Він став великим, бо не боявся стати на коліна перед Богом. Іван-Павло ІІ у Львові (2001 р., 2011 р.) [Текст] : оглядова довідка / ЛОУНБ ; підгот. М. Трухим, ред. Д. Дигас, наук. ред. І. Лешнівська. - Л., 2011. - 34 с.

В оглядовій довідці за матеріалами преси та інтернет-джерел виствітлено одну з визначних подій краю: візит Папи Римського Івана-Павла ІІ в Україну, зокрема Львів, а також заходи, які проходили на Львівщині до 10-річчя перебування понтифіка у Львові.