24 червня минуло 90 років від дня народження ОРЕСТА-НЕСТОРА МАЦЮКА (1932-1999) – українського історика-архівіста, видавця джерел, дослідника книгодрукування, історії паперу й фортифікацій. Орест народився у м. Трускавці в родині вчителя Ярослава Мацюка, замордованого більшовиками у червні 1941 р. Хлопчика виховували дід і баба, далі він навчався у Трускавці й Дрогобичі. Від 1949 працював колектором у Бориславській “Нафтогазрозвідці”. Згодом вступив до Львівського інституту фізкультури, звідки перевівся до Львівського сільськогосподарського інституту, економічний факультет якого закінчив 1956. Працював у Золочеві інструктором райкому комсомолу, економістом-плановиком, ентомологом. 1956 р. опублікував перші краєзнавчі розвідки, зокрема про Високий замок у Львові. 1960 переїхав до Львова на роботу в Історичному архіві (ЦДІА УРСР), де працював 39 років, аж до смерті. Спочатку боровся зі шкідниками паперу в лабораторії, потім був архіваріусом, молодшим науковим співробітником, старшим архівістом, завідував відділом, був заступником директора, врешті став директором установи.

Орест Мацюк вільно володів польською і німецькою, в архіві освоїв латину. Як архівіст здійснив тематичне опрацювання фонду Галицького намісництва. Спільно з Уляною Єдлінською склав розгорнутий архівно-бібліографічний покажчик “Галицьке намісництво”, брав участь у підготовці збірників документів: “Першодрукар Іван Федоров і його послідовники на Україні”, “Селянський рух на Україні. 1826–1849 рр.”, “Історія Львова”, “Митрополит Андрей Шептицький” (Т. 1-2), виставок документів та ін. Написав огляди документів і фондів, архівні довідки про історію міст і сіл, історію і майновий стан церков, краєзнавчі розвідки. Автор 237 наукових і науково-популярних публікацій. Вирішальна роль у формуванні Мацюка як науковця належала акад. І. Крип’якевичу, який 1961 запропоновував молодому архівістові досліджувати давній папір. Як дослідник паперу Орест Мацюк опублікував десятки наукових статей, альбоми (фактично монографії) “Папір та філіграні на українських землях (ХVІ – поч. ХХ ст.)” (1974) і “Філіграні архівних документів України ХVІІІ–ХХ ст.” (1992), докторську монографію “Історія українського паперу” (1994). Загалом історії паперу присвячені 67 публікацій ученого. Орестові вдалося локалізувати й описати 145 українських папірень і давніх паперових фабрик, науково описати 1369 філіграней на папері місцевого й іноземного виробництва. Визнанням доробку вченого стало обрання його членом Міжнародного товариства істориків паперу й участь у кількох його конгресах. Також О. Мацюк займався історією книгодрукування: вивчав діяльність Івана Федоровича, Спиридона Соболя й інших друкарів, разом із Я. Запаском видав нарис “Львівські стародруки” (1983), спільно з Я. Ісаєвичем і М. Видашенко склав путівник “Місцями Івана Федорова на Україні” (1982). Великий розголос і наукові дискусії викликали публікації Мацюка про дофедоровське книгодрукування: “Чи було книгодрукування на Україні до Івана Федорова” (1968), “Ще про початки книгодрукування на Україні” (1971) і “З приводу повідомлення А. Д. Смідовича” (1972). На підставі вивчення архівних документів та неідентифікованих стародруків (у бібліотеці Словітського монастиря 1826 р. зберігалося шість почаївських, київських і львівських видань 1511–1566), висловив думку про львівські корені українського книгодрукування, яке ще в середині ХV ст. започаткував міщанин Степан Дропан, а Іван Федорович лише “друкованіє занедбалоє обновил”. Питання дофедоровського книгодрукування розглядали навіть на засіданні Політбюро ЦК Компартії України, де вирішили “закрити” цю тему. Уже за незалежності України три згадані статті ввійшли до монографії “Початки українського друкарства” (Львів, 2000), співавторами якої стали Я. Запаско і В. Стасенко. Дослідження краєзнавства Орест продовжив нарисами до “Історії міст і сіл УРСР”, бібліографічним покажчиком до історії Трускавця (спільно з О. Мацієвським) і “Коротким нарисом історії Трускавця” (у співавт. з З. Гузаром та І. Скибаком). Також науковець був співтворцем краєзнавчих музеїв: у Бродах, Олеську, Сколе та ін. містах і селах Галичини, виявляв і копіював для них документи. У 1980-ті роки почав досліджувати пам’ятки оборонного мистецтва України – замки, палаци, городища, сакральні об’єкти. Видав путівник “Замки й фортеці Західної України: Мандрівки історичні” (1997, 2006). До історії Львова Мацюк опублікував низку статей про міські фортифікації, досліджував давні львівські друкарні й папір, телефон і телеграф. Активно працював у Товаристві «Знання», Товаристві охорони пам’яток історії та культури УРСР, виступив ініціатором створення музею техніки у Львові та діючого музею історії паперу. Від 1994 – заслужений працівник культури України. 1995 О. Мацюк захистив докторську дисертацію (без захисту кандидатської) “Історія українського паперу”. Від 1996 й до смерті був професором кафедри давньої історії України й допоміжних історичних дисциплін Львівського університету. Учений першим на загальнодержавному рівні порушив питання повернення історичних назв населених пунктів (Ятвяги, Печеніги, Половці, Ляшки та ін.). Ще до незалежності України він очолив комісію (Р. Крип’якевич, В. Вуйцик, А. Дорош, Б. Якимович, І. Сварник), яка працювала над перейменуванням вулиць і площ Львова. Саме Орестові належала ідея відтворення в назвах вулиць зниклих топонімів: Білогорща, Левандівка, Освиця, Зубрівська, Кастелівка та ін. На прохання В. Чорновола й В. Шпіцера архівіст готував довідки про українську пресу у Львові до 1939, конфісковані владою друкарні, майно НТШ, володіння Греко-католицької церкви, маґдебурзьке право та ін. Як директор архіву налагодив контакти з архівістами Польщі, Австрії, істориками української діаспори – О. Пріцаком, І.-П. Химкою, Т. Гунчаком та ін. Також сприяв створенню і діяльності Українського геральдичного товариства (УГТ). Усі конференції УГТ відбувалися в архіві, на багатьох Орест виступав із доповідями чи повідомленнями. Архів був також першим осідком Львівського відділення Інституту археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України. О. Мацюк був ініціатором створення і головою Товариства прихильників замків і палаців, очолював товариство “Україна–Польща”, був членом Комісії з повернення культурних і національних цінностей України. Помер від серцевого нападу, похований на Личаківському цвинтарі. Орестові Мацюкові присвячений науковий збірник “Нескінченна подорож” (2009, упорядники – Г. Сварник та І. Сварник, Б. Якимович). Особисті документи, матеріали наукової і службової діяльності вченого, рукописи праць, картотеки й ілюстративний матеріал (в т. ч. реконструкції оборонних споруд), взірці давнього паперу відкладено в особовому фонді ЦДІА України у Львові, а також у фондах Держкомархіву України й Львівського університету. Особисті документи й велика бібліотека вченого зберігалися також у родини, однак після смерті вдови Надії доля цієї збірки невідома.

Іван СВАРНИК