До 225-річчя від дня народження польського поета, діяча національно-визвольного руху Адама Міцкевича (1798-1855) відділ літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка підготував книжкову експозицію «Література народжується із глибини душі», де представлені основні твори найвидатнішого — поряд із Юліушем Словацьким і Зиґмунтом Красінським — польського митця-романтика, поета, візіонера, публіциста, політичного діяча. Деякі з фондових книг належать до рідкісних не лише роком видання, а й поліграфічним виконанням. Фоліанти або мініатюрні видання в шкіряній обкладинці з кольоровим тисненням літер обкладинки та корінця, деякі — місцевого друку відомих у світі львівських видавництв (Губринович і Шмітт).

Різні періоди життя поета можна віднайти у виданнях відділу, а саме в часи, коли він був одним із засновників і активним діячем таємного патріотичного Товариства філоматів, за що разом із групою друзів був заарештований і ув’язнений у Василіянському монастирі у Вільні (1823-1824).

У 1827 році Міцкевич познайомився з відомою піаністкою, якою навіть захоплювався Бетховен, своєю співвітчизницею Марією Шимановською. Вони стали коханцями, хоча Марія була старшою на 9 років. Вона мала двох дочок — Гелену й Целіну (16.07.1812-05.03.1855), до якої пізніше посватався поет. Вони одружилися 22 липня 1834 року й мали дітей: Марію (названа на честь першого кохання Міцкевича), Гелену, Владислава (1838-1926) — видатного діяча польської еміграції, Юзефа (1850-1938), Александра, Яна. Целіна хворіла, її доглядав А. Міцкевич, а іноді жінку шпиталізовували до психлікарні. Її поховали спочатку на паризькому цвинтарі «Пер-Ляшез», а потім перепоховали на цвинтарі Ле-Шампо в Монморансі.

Буремні 1824-1829 роки поет провів у центральній Росії, в Одесі, Москві та Петербурзі, де увійшов до еліти прогресивної російської інтелігенції. Цікавим періодом життя поета був 1829 рік, коли Міцкевич вирушив у подорож Європою. Він відвідав Німеччину, Швейцарію та Італію, слухав лекції Гегеля в Берліні. Мав численні контакти в міжнародному мистецькому середовищі. Після спалаху Листопадового повстання 1830 року безуспішно намагався повернутися у країну. З 1832 року мешкав у Парижі з перервою на перебування в Лозанні (1839 р.), де читав лекції з латинської літератури, і в Римі (1848 р.), де намагався заручитися підтримкою Папи Пія IX для рухів за свободу — так званої Весни народів. Життя поета в Парижі було важким. У нього не було постійного джерела доходу. Емігрантське середовище вибухало політичними суперечками. Пропаганда товіанства, а також радикальні політичні та соціальні погляди стали причиною відсторонення його від професорської посади.

Під час свого перебування в Римі в 1848 році Міцкевич сформував Польський легіон, що боровся за свободу Ломбардії. Потім разом із групою французів та емігрантів він заснував журнал «La Tribune des Peuples» з радикальною соціальною програмою. Внаслідок втручання російського посольства видання журналу було призупинено, а Міцкевич після державного перевороту 1851 року потрапив під нагляд поліції. Останньою патріотичною акцією поета була спроба створити Польські легіони для боротьби проти Росії після вступу Франції в Кримську війну. З цією метою він у вересні 1855 року прибув до Стамбула, де несподівано помер. Поета було поховано у Франції на польському кладовищі в Монморансі. У 1900 році труну урочисто перевезли в саркофаг Вавельського собору. Міцкевича вважають національним героєм Польщі.

Творчість Адама Міцкевича відома в Україні з 20-30-х років XIX століття завдяки перекладам і переспівам Петра Гулака-Артемовського, Левка Боровиковського, Опанаса Шпигоцького. Поезією Адама Міцкевича захоплювався Тарас Шевченко. Згодом його твори переклали Іван Франко, Леся Українка, Максим Рильський, Микола Бажан, Андрій Малишко, Іван Драч, Борис Тен, Леонід Первомайський та інші. Переклад архітвору Міцкевича, великої епічної поеми «Пан Тадеуш», який здійснював Максим Рильський від середини 1930-х до початку 1960-х років, одноголосно визнаний фахівцями за найкращу інтерпретацію поеми іншою мовою.

У 2018 році поетеса і перекладач з Камянця-Подільського Юлія Лискун зробила переклад «Кримських сонетів» Адама Міцкевича, до якого ввійшов досі невідомий широкому загалу читачів, дев'ятнадцятий сонет «Яструб», і що до перекладів Максима Рильського не потрапив, залишаючись недописаним автором і за його життя не друкувався. Він був узятий з так званого «Альбому Петра Мошинського», — польського громадського діяча, колекціонера та мецената.

У Львові, Варшаві, Мінську, Одесі, Парижі, Кракові, Івано-Франківську та інших містах встановлений пам'ятник Адамові Міцкевичу. Деякі з них, зокрема, у Тернополі (1895 р.) та у Перемишлі (1891 р.) роботи Томаша Дикаса не вціліли, у Збаражі відновили 2015 року.

На честь Міцкевича назвали кратер на Меркурії. Свого часу було його погруддя на будівлі Бучацької гімназії. У Новогродку відкритий будинок-музей імені Адама Міцкевича. У Польських Татрах, на шляху до відомого озера Морське Око, розташований водоспад ім. А. Міцкевича. У містах України є вулиця Адама Міцкевича. 21 грудня 2021 року у Києві відкрили меморіальну дошку Адаму Міцкевичу.

Запрошуємо до читання!