До 130-го ювілею від дня народження класика польської літератури Ярослава Івашкевича (1894–1980) відділ літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка (Львів, вул. Мулярська, 2а. Тел.: 255-36-27) презентує книжкову експозицію його творів і критичних матеріалів «Буремність життя і лад митця». Він прожив довге життя. Народився у Кальнику на Вінниччині в родині колишнього учасника польського Січневого повстання 1863 року Болєслава Івашкевича, навчався у Єлисаветградській чоловічій класичній гімназії, відвідував музичну школу Густава Нейгауза. У архіві Польського радіо є невеличкі записи спогадів Я. Івашкевича, які він сам озвучив 1959 року. Митець розповідав, зокрема, про місця раннього дитинства, згадуючи кургани (наприклад, Сорочу Могилу) та сліпих лірників. Єлисаветградське дитинство закінчилося з переїздом до Києва.

З 1908 року підліток Ярослав робив регулярні щоденникові записи. Перший том виданих через багато років «Щоденників» присвячений Києву. У ньому знаходимо роздуми майбутнього поета, засмученого від’їздом сестри Гелени після Великодня 1911 року: настрої того дня відібилися у вірші «До Дніпра», досить авангардному як на той час — без великих літер і розділових знаків, — позначеному темою повернення до України, яка супроводжувала поета все життя.

Згодом Ярослав Івашкевич вступив до Київського університету святого Володимира, проте навчання на юридичному факультеті було юному поету не до душі. А втім, завдяки йому юнак уникнув призову на фронт Першої світової війни.

Зігравши на іспиті 1913 року «Прелюдію та фугу мі-мінор» Й. С. Баха, Ярослав Івашкевич вступив до Київської консерваторії. І саме тоді остаточно обрав мову творчості — польську, бо досі писав почасти й російською. Однак усе життя він звертався до української мови, аби точно передати свої враження, знайти влучне слово, як-от у «Книзі моїх спогадів»: «...тітка – neposediuszcza, як мовлять у нас в Україні».

Письменник, якого чотири рази висували на здобуття Нобелівської премії з літератури (у 1957, 1963, 1965, 1966 роках), чимало глибинних енергій та світоглядних речей вивіз, образно кажучи, з України. 1918 року назавжди виїхав на історичну батьківщину. Вважався одним із засновників літературної групи «Скамандр», був автором поетичної збірки «Діонісій» (1922), роману «Честь і слава» (1956-1965), п'єси «Відбудова Блєндомиру» (1951), повістей «Панни з Вілька», «Мати Йоанна від ангелів», «Дівчина і голуби», а ще перекладав поезії Т. Шевченка, М. Рильського.

Після тривалої перерви відвідав Україну в 1958, 1964, 1974 та 1977 роках. Він добре володів українською мовою, писав: «У Києві вперше я слухав «Валькірію» Вагнера. У Київському оперному театрі восени 1912 року ми були на київському концерті Артура Рубінштейна. Таким чином, цей куточок української землі, цей таємничий сад прилучили мене до світу раніше від мене далекого — музики Вагнера» («Сади», 1974).

Для творів Ярослава Івашкевича характерні мотиви жорстокої любові і самотності. У 1930-ті роки творчість письменника досягає зрілості. Він публікує декілька нових поетичних збірок, пробує свої сили в драматургії. У його поезії в основному переважає тон тривоги та занепокоєння. Йому вдається створити у своїх творах атмосферу «містифікованої повсякденності», де й оформився сам стиль письменника, визначальними рисами якого стали чуттєве, пластичне зображення, ліричність оповідання.

Твори, в яких відбито українську тематику:

В останніх поетичних збірках Ярослав Івашкевич досяг, за словами польського дослідника Я. Рогозинського, «такої міри досконалої простоти, яку можна порівняти тільки з простотою найяскравіших ліриків — Й. В. Гете чи А. Міцкевича». Мудра старість — так можна означити основну тональність останніх віршів поета. Хоч до кінця свого довгого життя Ярослав Івашкевич жив у Польщі, його весь час тягнуло до рідних місць. Він із гордістю говорив про те, що володіє українською мовою: «Українська мова мені не чужа, навпаки, вона була тією мовою, яка супроводжувала мене від самого дитинства. З того часу ця мова досягла великого розвитку, збагатилася новими словами, яких я уже не знаю, хоч і користуюся — з дитинства засвоєною — дуже гарною київською говіркою цієї мови».

Запрошуємо користувачів відділу та Бібліотеки ознайомитись із багатим фондовим матеріалом творчості Ярослава Івашкевича в нашій книгозбірні, зокрема з його книжками спогадів, роздумів про Й. С. Баха, зустрічами з К. Шимановським, спогадами про подорожі Польщею, Італією, його оригінальними творами: драмами та повістями, дослідженнями скандинавської літератури. У нас можна почерпнути багато маловідомих фактів життя письменника.