До 265-річчя від дня народження німецького поета, драматурга філософа, професор історії, теоретик мистецтва і драматурга, представника напрямів «Буря і натиск» і романтизму в літературі, автора «Оди до радості», змінена версія якої стала текстом гімну Європейського Союзу Фрідріха Шіллера (1759-1805) відділ літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка пропонує книжкову експозицію фондового повного та вибраного видання творів, а також окремих видань поета мовами світу. Серед фондового наповнення є книжки з відомої колекції Михайла Марченка (родини Енгельгардів!). Література про життя та творчість поета представлена також декількома мовами, в основному німецькою та польською. Будучи за фахом військовим лікарем, Фрідріх Шіллер увійшов в історію світової літератури як палкий захисник людської особистості. Протягом останніх сімнадцяти років свого життя (1788-1805) дружив із Йоганном Гете, якого надихав на завершення його творів, що залишились у чорновому варіанті. Цей період дружби двох поетів, зокрема їх літературознавча полеміка увійшли в німецьку літературу під назвою «Веймарський класицизм».

Твори Шіллера із захопленням сприйняли не тільки в Німеччині, але й в інших країнах Європи. Одні вважали Шіллера поетом свободи, інші — поетом буржуазної моральності. Доступні мовні засоби і влучні діалоги перетворили багато рядків Шіллера на афоризми. У 1859 році сторіччя від дня народження Шіллера відзначали не лише в Європі, а й у США. Твори Фрідріха Шіллера цитували напам'ять, від XIX століття вони ввійшли до шкільних підручників. Згідно зі згадками в ранніх творах, Тарас Шевченко був знайомий із творами Шіллера й певною мірою перегукувався з його ідеалами боротьби проти поневолення. Після приходу до влади в 1933 році німецькі націонал-соціалісти намагалися представити Шіллера «німецьким письменником» у своїх пропагандистських цілях. Однак у 1941 році постановки «Вільгельма Телля», як і «Дона Карлоса», було заборонено за наказом Гітлера. Фрідріх Шіллер брав участь у діяльності літературного товариства «Блюменорден», створеного Г. Ф. Гарсдерфером у XVII сторіччі для «очищення німецької літературної мови», дуже засміченої в роки Тридцятирічної війни. Світову популярність здобула знаменита Шіллерова «Ода до радості» (1785), музику до якої написав Людвіг ван Бетховен.

Першим перекладачем поезій Шіллера українською мовою був у 1830-х pp. Й. Левицький, далі його твори перекладали П. Куліш, Б. Грінченко, А. Могильницький, М. Маркович, О. Навроцький, О. Левицький, О. Кониський, О. Пчілка, Б. Тен, М. Лукаш, С. Гординський, Д. Загул та ін. У зв'язку з переслідуванням української мови драми Шіллера українською мовою на території України, що належала Російській імперії, було заборонено, і перші їх вистави відбулись у львівському Театрі «Руської Бесіди»: «Підступність і кохання» та «Розбійники» (1881-89); уперше в Києві «Розбійники» ставив у Народному Театрі 1918 року П. Саксаганський. Визначніші вистави пізнішого часу: «Вільгельм Телль» (Київський Театр Юного Глядача, 1927), «Змова Фієско в Генуї» («Березіль», 1928), «Дон Карлос» (Театр ім. Франка, 1936) та ін. Драми Шіллера українською мовою перекладали: В. Кміцикевич («Вільгельм Телль», 1887), Є. Горницький («Орлеанська Діва», 1889), Б. Грінченко («Марія Стюарт» і «Вільгельм Телль», 1896), О. Черняхівський («Розбійники», 1911), Майк Йогансен («Коварство і кохання»), Ю. Назаренко («Підступність і кохання»), М. Лукаш («Розбійники», «Вільгельм Телль»), Я. Цурковський («Розбійники»).

Пам'ятник Фрідріху Шіллеру стоїть на його малій батьківщині Марбах-ам-Неккар.