До 90-річчя від дня народження польської поетеси Галини Посвятовської (1935-1967), справжнє ім’я якої Гелена Мига, відділ літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка виставив для показу читачам фондові твори письменниці, яка прожила всього 32 роки, проте створила вірші, які зацікавили весь світ. У поезії вона спершу наслідувала Адама Міцкевича і Юліуша Словацького. Хворіла на серце, зробила першу операцію на серці в США. Встигла видати ще дві книжки: «Сьогоднішній день» (1965) та «Ода руками» (1965). А 1967 року видала прозову книжку «Повість про приятеля». Через тиждень після другої операції померла. У 1968 році вийшла її книжка «Ще один спогад». 1975 року з'явилося друком «Вибране». Протягом 1997-1998 року було опубліковане вибране зібрання її творів та листів.

Вірші пам'яті Галини Посвятовської написали польські поети Тадеуш Новак, Станіслав Ґрохов’як, а також Віслава Шимборська («Пам'яті Галини Посвятовської» — це єдиний вірш у доробку Шимборської з присвятою).

У Ченстохові щорічно проводиться поетичний конкурс її імені.

Твори Галини Посвятовської українською мовою перекладали Світлана Жолоб, Олександра Лехицька, Сергій Шевченко, Анатолій Глущак, Володимир Гарматюк (автобіографічна повість «Розповідь для друга» (2013, Івано-Франківськ, Лілея-НВ; збірка оповідань «Знайомий з Котора», куди увійшли три оповідання: «Знайомий з Котора», «Американський записник», «Блакитний птах» (2015, Тернопіль, «Лілея»). У 2022 році в Україні вийшла друком книжка Бартоша Сувінського «Слово про існування» у перекладі Наталії Бельченко. Бартош Сувінський називає її хтонічною поеткою. Тобто вона вбачала в колі перетворень життя-смерть мірило своїм діям. У циклі народження-помирання вона знайшла універсальний сенс. Тобто вона і магічно мислила, і намагалася психологічно якось своє оточення зрозуміти, і дати розуміння себе. Мова поезій Галини Посвятовської нескладна, вона хотіла бути зрозумілою кожному, хотіла просто передати біль і назвати речі своїми іменами. У 32 роки Посвятовська померла. У 21 овдовіла. Її чоловік, Адольф Посвятовський, студент Лодзької кіношколи, з яким Галина познайомилася в санаторії для серцево-судинних хворих, мав проблеми з аортою. Лікарі називали їхній шлюб самогубством, наголошуючи, що поодинці вони ще мають якісь шанси. Але вони обрали самогубство. Цей момент добре передано у фільмі «Пульс» (pol. Tętno), який вийшов у середині 80-х років.

Її тексти настільки глибоко вражають, що темі кохання і смерті в її поезіях дехто навіть присвячує дипломні роботи. Наївна, емоційна, але щира, на жаль, вона ще й досі мало відома українському читачеві, тому запрошуємо всіх охочих ознайомитися із космічною польською поезією!

***

«самотність цілу землю вкрила
і посмішка твоя лише в єдиній грудці
самотність море затопила
і твоя ніжність понад ним — заблудлий птах самотність небо підкорила
і ангел в нім всього один
на невагомих крилах твоїх слів»

(Переклад Олександри Лук’яненко «Зерна»: літературно-мистецький альманах українців Європи. — 2002, число 6-7 ст. 261).