30 років тому (1990) над ратушею Львова вперше в новітній історії України піднято синьо-жовтий прапор

3 квітня 1990 року на першій сесії міської ради народних депутатів, більшість яких була обрана за підтримки НРУ та Товариства української мови, першим після вирішення необхідних процедурних питань та визнання повноважень депутатів було розглянуто питання про застосування Українського національного прапора у Львові й прийнято рішення підняти його на вежі Львівської ратуші.

Це рішення Львівської міської ради не виникло стихійно, воно було підготовлене всім ходом нашої історії, воно було волевиявленням не тільки львів’ян, але і всього нашого народу, який століттями боровся за свою свободу, незалежність, за свою національну державу. У цій боротьбі синьо-жовтий прапор утвердився символом найсвященніших прагнень українського народу до самостійності, суспільної справедливості і єдності, тогочасним наочним підтвердженням чого був єдиний «живий ланцюг», що простягнувся під синьо-жовтими прапорами від Києва до Львова та Івано-Франківська під час святкування річниці Акту злуки 21 січня 1990 року. Підняття синьо-жовтого прапора над Львівською ратушею засвідчувало перед усім світом початок нового історичного періоду в житті українського народу – періоду національного відродження, періоду становлення справді незалежної та самостійної української держави.

Надзвичайно важливим у рішенні Львівської міської ради було те, що окремим пунктом і відповідним положенням вона визнала правомірність використання українського національного прапора під час проведення державних і громадсько-політичних заходів у Львові. Це рішення ставило синьо-жовтий прапор на рівень державного. Відтоді Український національний прапор, який за більшовицького панування був заборонений і піддавався переслідуванням, який компартійні посіпаки рвали і топтали, а тих, хто ставав під нього, били і навіть цькували собаками, отримав захист офіційної місцевої влади.

Львівська міська рада постановила також звернутися до Верховної Ради УРСР з пропозицією розглянути питання про статус і порядок використання української національної символіки та встановлення відповідальності за наругу над нею.

Але, безумовно, центральною подією того дня було підняття прапора над Львівською ратушею. Цього чекали всі. Особливо –багатотисячна громада, яка заполонила не тільки площу біля ратуші, але й прилеглі вулиці, і бурхливо реагувала на хід засідання, що транслювалося на площу через гучномовець.

Дуже організовано і оперативно вів засідання голова сесії бл. пам’яті Богдан Котик. Обговорення питання про прапор було дуже емоційним, але досить коротким і діловим. Крім депутатів міської ради, у роботі сесії брали участь запрошені депутати всесоюзного, республіканського та обласного рівнів, представники громадськості, зокрема, Р. Братунь, О. Влох, І. Калинець, С. Хмара, В. Чорновіл, Михайло Горинь та ін.

У виступах всі зійшлися на одному: прапор треба підняти негайно і то на найвищій точці – вежі ратуші. Рішення було прийняте майже одноголосно і зустрінуте бурхливими оплесками і депутатів, і громади на площі. Проти проголосувало кілька керівників-компартійців та армійських політпрацівників. Після цього всі депутати вийшли на площу для участі в церемонії підняття прапора, що безпосередньо було доручено зробити депутатам Стефанії Шабатурі, Зиновію Саляку й мені.

Важко передати, яке глибоке хвилювання охопило нас. Ми розуміли історичну значимість цього акту, усвідомлювали, що в цей день на Львів звернуті погляди українців зі всього світу, ми відчували незриму присутність серед нас незліченних борців за волю України, які своїм героїзмом і самопожертвою спричинились до наближення цього моменту.

І нарешті звершилося: зазвучали фанфари, в безхмарне львівське небо здійнявся синьо-жовтий прапор, зустрінутий могутнім вигуком «Слава!». Лунає національний гімн «Ще не вмерла Україна», який за хором підхоплює велелюдна громада. Люди співають, у багатьох на очах блищать сльози. Це були незабутні хвилини.

Піднімаючи синьо-жовтий прапор над Львівською ратушею, ми були свідомі, що це ще не кінець, а тільки початок боротьби за справжню самостійність, що проімперські сили ще намагатимуться утримати своє панування, але ми вірили, що переможемо. Підставу для цієї віри давала нам продемонстрована в цьому акті єдність усіх патріотичних сил, яка вселяла переконання, що наш багатостраждальний, але незламний народ об’єднає всі зусилля навколо ідеї створення та зміцнення єдиної соборної української держави. Цій справі і сьогодні ми повинні віддати всі свої сили. І ми переможемо!

Євген ШМОРГУН,

депутат 1-го демократичного скликання Львівської міської ради

ЛІТЕРАТУРА

Національний прапор над Львовом [Текст] / упоряд. Р. Матковський. – Львів: Апріорі, 2011. – 272 с.;

Шпіцер В. Рікою пам’яті. – Львів: Тиса, 2014. - 352 c.