10 грудня відділ україніки ЛОУНБ провів круглий стіл про українські традиції та світогляд в одній із найдавніших писемних пам’яток «Слові о полку Ігоревім».

У вступному слові завідувач відділу україніки Євген Салевич висловив думки про те, що найголовнішим для свідомих українців є стан нації, стан української ідентичності, українська традиція і традиціоналізм як ідеологія, український світогляд із давнини. Мусимо знати які ми створені Богом, аби продовжити себе в майбутньому. Він також наголосив на питанні поразки в історії нації, на руйнуванні і поверненні українського світу через жертовність її провідників – суголосному проблематиці «Слова о полку Ігоревім».

Історик Іван Сварник нагадав присутнім про перипетії з Великим гербом України й підкреслив, що Тризуб, як його центральний елемент, є одним із найдавніших символів людства, на наших теренах відомим ще з неоліту. Натомість геральдика, як наука, формувалася в час хрестових походів, синхронних із подіями «Слова». Отож відчитання символів давньої руської геральдики варто шукати не лише в археології, але і в образах «Слова». Щодо «Слова» історик зауважив, що певний час серед фахівців побутувала думка про апокрифічність твору, його пізніше, на кшталт Краледворського рукопису, створення.

Головне слово на круглому столі мав відомий дослідник давньої української літератури, директор «Інституту Слова» Павло Салевич. Він почав виступ із зауваження, що більшість сучасних досліджень «Слова о полку Ігоревім» ненаукові – виконані без розуміння системи тексту та відповідного контексту пам’ятки, тому їх можна кваліфікувати як припущення та здогади. Натомість, Павло Салевич запропонував міфологічний підхід до тлумачення «Слова», вважаючи його відповідним і науковим. Далі, виходячи із міфопоетичного контексту “Слова” та його міфологічної системи тексту – вважаючи “Слово” давньоукраїнською міфоепічною піснею, у якій найповніше збереглися українські міфопоетичні родові традиції та світогляд, учений у власній доповіді зупинився на чотирьох питаннях: 1. традиція, образ та мислення автора «Слова»; 2. образ «віщого» співця ХІ ст. Бояна; 3. жертовний обряд зі «сну Святослава», сну, який твориться у «Києві на горах» як об’єкті світового дерева; 4. мотиві «чудесного одягання» князя-жерця Всеслава полоцького.

Доповідач аргументовано розповів про українську міфологічну традицію автора «Слова», зокрема, на основі його численних звертань до староукраїнських первоначал і первопричин та до міфопоетичної творчости українського співця-провидця Бояна. Про образ автора «Слова» Павло Салевич говорив, як про персоніфікований обожнений образ міфологічної пам’яти та традиційних народних знань українців, аналогічно до образів давньогрецького співця-пророка Гесіода та давньоскандинавської віщунки з першої пісні «Старшої Едди» «Пророкування вьольви». Зокрема, творчу дію автора – його розчленування, роз’єднання та розкидання частин тексту «Слова» (тексту як жертви), а потім їх збирання та синтез у нову цілість, учений вияснив схожою на дії жерця в ритуальному обряді. У науці про «Слово» нерозуміння цих особливостей творчости автора, – пояснив доповідач, – привело учених та перекладачів до невідповідних думок про порушеність та неоднорідність тексту «Слова», а відтак до перестановок його частин тексту.

Систему міфологічного (тропічного) мислення автора «Слова» охарактеризовано як двочленні та тричленні космологічні описи протистояння українського космосу (українського серединного світу) та половецького хаосу (половецького низу, підземного світу), які мають особливі форми вираження засобами мови: у міфологічних тропах, жанрах, мотивах, знаках, знаменнях, віщуваннях, ритуалах, міфологічних медіаціях, нерозрізненні матеріального та ідеального, маґічних уявленнях та чарівних предметах, культивуванні родового культу та культу богині-Матері, елементах міфосвідомости: синкретизмі, анімізмі, тотемізмі та антропоморфізмі.

Говорячи про Бояна, доповідач вказав на міфоепічні елементи його творчости та образу, які згадує про нього автор «Слова»: на звертання до божественного образу світового дерева (представленого символами тотемних українських неолітичних богів – орла, ведмедя і вовка), коли Боян хотів комусь із українських князів ХІ ст. піснь співати (прославляти похід); на дві ритуальні примівки Бояна, які інкрустовані у «Слово»; на тричленний синкретичний міфоепічний образ Бояна – співця, піснетворця та танцівника-хороводника і ін. Пояснюючи міфосимволічний контекст «Сну», Павло Салевич заперечив нині прийняте в науці тлумачення віщого сну як похорону київського князя із похоронними та весільними мотивами (В. Перетц, Д. Айналов, Д. Ліхачов та ін.) і ствердив розуміння «Сну» як елемента космологічного сюжету – як жертовний обряд українського князя Святослава богам підземного світу (адже князя-жертву покривають «чорним покривалом» і дають пити «синеє вино»), який чиниться «у Києві на горах» – у центрі українського міфологічного світу, позначеного сакральним об’єктом – світовою горою. Учений підкреслив матеріалізування віщого «Сну Святослава» та «спілкування» з «іншим» світом у ньому. Навів також факти аналогічних до згаданого у «Слові» ритуального пожертвування князів чи королів у германців (у межовій ситуації – в разі неврожаю чи протистоянні з ворогом задля умилостивлення богів).

Міфоритуальним мотивом «чудесного одягання» «віщого» князя Всеслава у синю («грозову» і «громову») тучу на основі великого міфологічного матеріалу (замовлянь, колядок, молитви, прокляття, українського герба «Погоня») доповідач обґрунтував «темне місце» «Слова» із рядка «Той (полоцький князь Всеслав) об(в)íсися сині мглі». Доповідач також підкреслив, що на мотив «чудесного одягання» князя-чародія Всеслава вказують присутні у контексті «Слова» два мотиви оборотництва, мотив здування току – чудесного готування місця для битви та логіка міфологічного контексту, у якому перебуває досліджуване «темне місце»: відбувається чудесне одягання Всеслава з метою набути «грози (сили) і смілости от синьої тучі громової (і молнії)», – так пояснено в тексті одного із замовлянь, цитованого у виступі. Далі природно за контекстом «Слова», набувши чудесної сили та захисту від богів, князь-провидець та князь-чародій Всеслав полоцький «разить» Новгород і завойовує його: «отвори врата Новуграду».

В обговоренні брали участь доктор мистецтвознавства Ростислав Шмагало, доктор історичних наук Ігор Гаврилів, археолог Петро Довгань. Присутніми на заході були редактор журналу «Наша спадщина» Андрій Левик, громадський діяч Юрко Антоняк, голова секретаріату ГО «Союз українок» Віра Білевич, головний зберігач фондів Музею народної архітектури і побуту ім. К. Шептицького Руслан Сірий, голова ГО «Наш вибір» Андрій Стецьків, викладач Львівської української гуманітарної гімназії ім. О. Степанів Марія Рибак, інженер Андрій Максимович, фотохудожник Юрій Дубленич та інші.