У наш час Канада є третьою країною світу за кількістю укпраїнців. В суспільстві Канади українці є поважаною і значимою частиною. Наші земляки є викладачами, письменниками, вченими, фінансистами, вони звймають високе стнаовище й користуються заслуженим авторитетом у країні завдяки власному розумові, працьовитості, порядності. Але в Канаді українці з’явилися досить пізно – в кінці ХІХ ст. Значно раніше вони почали виїжджати до США (зокрема з теренів Російської імперії), Бразилії, Арґентини, Австралії та Нової Зеландії.

Організацію української еміґрації з Галичини в Канаду започаткувавучений-агроном Осип Олеськів. Він народився у с. Нова Скварява на Жовківщині в родині греко-католицького священника. Навчався у ґімназії у Львові, далі вступив до Львівськогоуніверситету (філософський ф-т), поглиблено вивчав природничі науки, захистив докторат у проф. Цєсєльського «O odpadaniu liści» (Про листопад). У студенські роки потоваришував з Іваном Франком, який справив на нього великий вплив. Навіть став дружбою на весіллі Осипа. Саме Франко запалив Осипа ідеєю поліпшення становища галицьких селян. Молодий агроном написав низку популярних статей для селян про садівництво, городництво, запровадження раціональніших способів господарювання. В середині 1890-х років Франко й Олеськів мали їхати до Канади з метою налагодити еміграцію туди галицьких селян замість виїзду до Південної Америки (Бразилія, Арґентина). Однак життєві обставини змусили Франка відмовитися від цього наміру. Натомість Осип 1895 р. здійснив на власні кошти подорож до Канади в супроводі селянина з-під Коломиї Івана Дорундяка. Вони переїхали впоперед через усю Канаду, докладно вивчили місцеві природні умови й домовилися з урядом генерал-губернатора про організацію переселення до Канади селян з Галичини. З урядом Австро-Угорщини також було досягнуто домовленості про сприяння в цій справі. 1896 р. почалася масова організована кміґрація українських селян з Галичини й Буковини. Цьому сприяли численні публікації Олеськова в галицькій пресі («Про вільні землі», «Рай бразилійський», «Зворот у справі еміграції та ін..). Однак зусилля Осипа заснувати у Львові власне еміграційне бюро не увінчалися успіхом через потужну конкуренцію жидівських та німецьких агентів. Останні отримували по 5 доларів за дорослого і 2 за дитину, отож намагалися за будь-яку ціну зберегти свій бізнес. Олеськів продовжив педагогічну діяльність, як директор гімназії в Сокалі й помер досить молодим (43 роки). Його заслуги оцінили вже по смерті – в Едмонтоні стоїть пам’ятник докторові Олеськову – зачинателеві української еміграції до Канади. В Дублянах збираються відкрити музей Осипа Олеськова.