З цієї та інших народних пісень почалася понеділкова лекція Івана СВАРНИКА, яка викликала багато питань у слухачів. Адже йшлося про таку специфічну сторіну кулінарної історії, як споживання алкоголю в давні часи у Львові й Україні загалом.

Оскільки наше місто виникло в княжу добу, то саме з неї почалася розповідь. Хоча історик підкреслив, що з історичних джерел ми знаємо про вживання скіфами ячмінного пива. Хроністи ХVІ ст. переказують, що Львів здавна оточували виноградники, і в княжому замку щороку було 100 бочок місцевого вина. Крім нього споживали й пиво.

В середньовіччя виготовлення алкоголю було регламентованим. У міській броварні кожен громадянин міг варити пиво чи мед на власний ужиток. За кожну варку слід було сплатити 9 гр. у міську касу. Броварня була постійною небезпекою для міста: з неї починалися пожежі, зокрема найгірша – 1527 р. – яка знищила готичний Львів. Адже будівлі, особливо господарські, були дерев’яними чи спорудженими «пруським муром» з використанням дерев’яних конструкцій. У промислових масштабах, для продажу й шинкування, пиво й мед (т. зв. сичений і прісний) варили цехові ремісники: пиво- й медовари та солодовники. Останні готували сировину для всіх алкогольних напоїв – солод з пророщеної пшениці, жита, ячменю та ін. Привілей для солодівників 1607 р. зобов’язував їх використовувати лише пшеницю, як найкращу сировину для пивоваріння. Раніше, 1547 р., король дав дозвіл райцям збудувати млин на Полтві й молоти там усе, крім солоду. Останній слід було молоти в королівському млині. Податки від алкоголю – уставне й чопове – були важливою складовою міського бюджету й використовувалисяяк на оборону (фортифікації, зброя), так і для оплати міських слуг.

Львів’яни (патриції) купували також значно дорожче привізне вино – мальвазію (солодке міцне вино з Іспанії, Португалії і о. Мадейри). 1481 р. міщани, вітаючи нового архієпископа, подарували йому камінь воску, 4 гарнці (бл. 13 л) мальвазії, стільки ж простого вина і 100 цитрин. А 1485 вшанували короля відбірним львівським і перемиським пивом.

Горілка вперше згадується в документах 1637 р.: король наддав місту привілей на виключне право палити й шинкувати горілкою. Доти цим лише зрідка займалися жиди. Про невеликий попит на горілку свідчить факт, що вже наступного року місто віддало це право в оренду жидові Ізраїлю на 3 роки, за що він сплатив 80 зл. Право шикувати цим напоєм наддали також Миколі Ґрабошу з огляду на його старість.