20 жовтня у великій залі бібліотеки зібралося стільки відвідувачів, що працівники ледве змогли всіх посадити. Тема розповіді історика Іван СВАРНИКА - Полтва - зацікавила дуже багатьох львів’ян, хоча, звісно, всі чули про річку, на березі якої виник Львів.

Як розповів лектор, місце, де в ХІІІ ст. збудували Високий та Низький замок, завжди приваблювало людей. Долина між порослими густим лісом горбами, та ще й захищена з заходу непрохідними болотами, була добрим місцем для поселення. До того ж багатим на воду: по ній протікала річечка Полтва, яку живили Пасіка й Сорока, струмки Ортим, що стікав з Замкової гори, й Залізна Вода. Над Полтвою та її притоками первісні люди жили вже в добу мезоліту (Х-VІІ тис. р. до Р. Х.). Це були тимчасові, переважно на зимовий період, поселення давніх мисливців, рибалок і збирачів, котрі жили в примітивних куренях, накритих шкурами тварин, чи в природних печерах (одна з них – Медова печера на Пасічній). Археологи виявили на теренах Львова десятки таких стоянок (див. Мацкевий. Археологічні пам’ятки Львова). Згодом тут жили племена черняхівської культури – предки слов’ян. Найдавніше житло цих праслов’ян, датоване V-VІ ст. дослідили під час розкопок на «Добробуті». Воно було на березі струмка, що впадав у Полтву. Археологи виявили тут поселення ремісників княжої доби, які займалися чинбарством, виплавляли бронзу, в одній будівлі жив тесля. Вулиця була замощена дубовими плахами, що добре збереглися у вологому ґрунті. При будівництві укріплень руського міста Полтва відігравали особливу роль: вода наповнювала рів між валом і мурами. Вода слугувала джерелом енергії для десятків млинів, міської папірні, сукновальні, воскобійні. А Полтва та її притоки давали можливість влаштовувати десятки штучних водойм – ставків і саджавок, де вирощували багато прісноводної риби: коропа, окуня, щуку та ін. Риба була важливим продуктом харчування й торгівлі. Особливо цінували львівських щупаків, яких возили навіть до Відня. Діжки з львівською рибою позначали печаткою магістрату, як торговельною маркою.

Але вже в ХVІІ ст. з Полтвою почалися проблеми. По-перше, вона була дуже примхливою і часто спричиняла повені (1511, 1514, 1617 та ін.), навіть з людськими жертвами. Натомість влітку часом пересихала. Оборонні рови міщани використовували як смітник, викидали туди здохлятину й відходи, тому в середмісті часом стояв нестерпний сморід. Це сприяло поширенню епідемій. Отож коли Галичина опинилася під владою Австрії уряд вирішив цю проблему: міські укріплення розібрали, рови засипали. Річку протягом 1840-1891 пустили під землю в бетонний колектор. Спочатку це зробили на пл. Міцкевича, далі на Академічній, 1887 на нинішньому просп. Свободи, а врешті на К. Левицького. Так річка стала невидимою.