100 років тому у Варшаві був підписаний договір УНР і Польщі, за яким поляки зобов’язалися надати Україні військову допомогу в боротьбі проти агресії червоної Росії. Відповідно до нього польсько-українські війська почали стрімкий наступ на Київ і визволили його від більшовиків, хоча й ненадовго. 9 травня на Хрещатику відбувся польсько-український парад. До підписання Варшавської угоди С. Петлюру змусила безвихідна воєнно-політична ситуація. Одночасна боротьба на два фронти – проти Білої і Червоної Росії – виявилася не під силу УНР. Її війська були розбиті й відступили на територію Польщі. Керівник Польщі Юзеф Пілсудський, підписуючи договір, втілював у життя свій план створення на кордоні з Росією союзних до Польщі незалежних держав (проект Міжмор’я). Однак польські націоналісти на чолі з Р. Дмовським виступали проти незалежності України, Литви й Білорусі, вважаючи, що ці терени повинні входити до складу Польщі. Противниками союзу з поляками виступили й українські селяни, які боялися повернення польських панів на Україну.

Слід пам’ятати, що від листопада 1918 до липня 1919 р. точилася запекла польсько-українська війна в Галичині, що завершилася перемогою поляків. Тому галицькі українці вороже зустріли угоду Петлюри з Пілсудським, вважаючи її зрадою українських інтересів. Неприхильно поставилися до українсько-польського союзу також країни Західної Європи, які воліли домовитися з Росією і припинити війну. Усі ці фактори спричинилися до краху польсько-українського союзу й укладення Ризького договору 1921 р.

Але події сторічної давності стали прикладом політичної і воєнної співпраці польського й українського народів у боротьбі проти спільного історичного ворога.