25 лютого, на другий день російсько-української війни, в бібліотеці відбулася, вочевидь, єдина на весь Львів культурна акція – вшанування пам’яті української дослідниці етнографії, вченої і громадської діячки Савини Сидорович. Відкриваючи захід, директор бібліотеки запропонував присутнім хвилиною мовчання вшанувати полеглих воїнів і мирних громадян України, загиблих від ворожих ракет і снарядів по всій Україні. Далі учасники помолилися спільно з о. Ростиславом Будзаном.

Пані Леся Крип’якевич від імені родини подякувала присутнім, які прийшли вшанувати подвижницю культури в такий нелегкий для України момент, і підкреслила: «ми зібралися в 50-ту пічницю відходу Савини. Для християн це значно важливіше, ніж день народження, адже прощаємося ми з людиною, яка вже прожила сповнене трудів і зусиль життя, тому ми вшановуємо її неоціненний внесок у нашу культуру».

Основну доповідь про життя й багатогранну діяльність Савини Сидорович виголосив знаний дослідник українського мистецтва д-р Роман Яців. Він наголосив, що Савина народилася у славній родині церковного митця Осипа Сидоровича, тому з дитинства її оточувало прекрасне. Домашнє виховання вона продовжила у Варшаві в Інституті прикладного мистецтва. В складні міжвоєнні роки Савина висунула низку інституційних ініціатив, скерованих на те, щоб подолати апатію і зневіру українців після програних визвольних змагань. Вона була активною діячкою «Пласту», «Союзу українок», «Просвіти». С. Сидорович була першою, хто глибоко вивчав українське мистецтво й, за словами вченого, «розглядала семантичні особливості української орнаментики». Саме Савина, як дописувачка «Нової Хати», була ініціаторкою плекання домашньої культури українцями не лише в селах, де була така традиція, але й у містах і містечках. Працюючи в народному шкільництві, вона уклала посібник «Вказівки для ведення ручної праці на першому році навчання». Згодом, тривалий час працюючи в Музеї етнографії, здійснила багато експедицій, вивчала народне ткацтво як науковець і здобула, як фахівець найвищого рівня, авторитет не лише всеукраїнського, а й міжнародного рівня.

Богдан Зятик ознайомив присутніх з підсумком тривалого вивчення мистецької спадщини Осипа Сидоровича. Його доповідь, ілюстрована численними світлинами, охоплювала значну частину Галичини. Адже О. Сидорович оздобив десятки церков у багатьох містах і селах іконами й іконостасами, які значною мірою збереглися до нашого часу. Це Ожидів, Велеснів (церква 1902 р.), Чехів, Переволока, Медика (нині на польській території), Вікторів біля Галича, Рогатин, Задвір’я, Кам’янка Струмилова, Руда Сілецька та ін.

Богдана Крип’якевич поділилася міркуваннями про спадщину С. Сидорович у галузі ткацтва, а також вибійки, як традиційної форми народної культури. Саме Савина була співавторкою (разом із К. Матейко) чудових досліджень, які не втратили своєї актуальності й досі «Українські вибійки» (1950) та «Тканини і вишивки» (1960). Ця тема дозволяла не лише дослідити наше прикладне мистецтво, але й популяризувати його в діяльності львівського Будинку моделей, використовувати в ткацькій промисловості.

Музейну діяльність Савини Сидорович (з 1940-х до кінця 60-х років) розкрила у цікавій доповіді Ірина Грицюк, яка свого часу публікувала дослідження про це в «Народознавчих зошитах». Вона розповіла про численні експедиції музею, статті й дослідження вченої в «Матеріалах з етнографії та мистецтвознавства» 50-х-60-х років, колосальну роботу з фондами, які вдалося вберегти в срутні часи сталінізму й репресій проти української культури. про фундаментальні видання «Українські вибійки»

Хотів би підкреслити, що бібліотекарі, музейні й архівні працівники під час війни мають свій сектор оборони – українську культуру, яку загарбники можуть спробувати знищити фізично, як це вчора сталося з історико-краєзнавчим музеєм у захопленому росіянами після важких боїв Іванкові на Київщині. Тому ми повинні дбати про збереження й порятунок бібліотечних фондів, музейних експонатів, архівних збірок. Це той ґрунт, на якому зростає наша культура, базується українська ідентичність і формується національна свідомість. Доки вони існують – живий і наш нескорений козацький дух! Слава Україні!

Іван СВАРНИК