Йозеф Лізґаніґ

Сьогодні ім’я автора першої топографічної карти Галичини складеної методом тріангуляції системі координат Йозефа Лізґаніґа¹ тією чи іншою мірою відоме в українських наукових колах. У середовищі астрономів, геодезистів та дослідників давньої картографії – більше, для широкого загалу – менше.

Тим не менше, у лютому 2019 року виповнилося 300 років із дня народження відомого австрійського філософа, математика, астронома, винахідника і конструктора астрономічних та геодезичних приладів, картографа Йозефа Ксаверія Лізґаніґа, який 30 останніх років свого життя працював, творив та досліджував у Львові.

З 1772 року Галичина увійшла до складу Австрійської імперії. Перші патенти і розпорядження імператриці Марії Терезії декларують реформи в управлінській, аграрній, адміністративній, освітянській, медичній, науковій та ін. сферах новоприєднаного краю.

Перші десятиліття австрійського правління можна назвати епохою точних наук та картографування Галичини. Марія Терезія делегувала в Галичину найдосвідченіших та найкращих представників фізико-математичних, астрономічних та геодезичних наук Австрії. Загалом до Галичини прибуло близько 20 спеціалістів цього напрямку.

Як керівник Комісії з картографування галицьких земель до Львова приїхав 54-річний Йозеф Лізґаніґ, на той час уже відомий науковець із європейським іменем.

Одне з основних завдань Лізґаніґа в Галичині полягало у створенні карти галицьких земель, складення якої мало доволі складну і довгу історію, на сьогоднішній день уже досить детально вивчену дослідниками давньої картографії.Тріангуляційні землемірні роботи під керівництвом Й. Лізґаніґа розпочалися у серпні 1772 р. і завершилися весною 1774 р. На основі зібраних матеріалів Лізґаніґ склав і опублікував карту «Ost Galizien» на 9 аркушах М 1 : 72.000 (1778 р.); однак, Надвірна канцелярія заборонила її тиражувати, посилаючись на великі помилки, зокрема у зображенні меж округів і перекручення назв населених пунктів. Тільки через чотири роки Йозеф ІІ зобов’язав Лізґаніґа швидко закінчити роботу над картою, необхідною для роботи адміністративних установ, врахувавши новий адміністративний поділ та приєднані на той час до монархії землі Буковини (1777 р.), а також виправити помилки, допущені, зокрема, у назвах населених пунктів. «Швидко» розтягнулося на шість років, і тільки у 1790 р. була опублікована 42-секційна карта Regna Galicice et Lodomerice, вигравіювана Ґотфрідом Прікснером². Багатий картуш малював Франц Антон Маульбертч.

В процесі останнього етапу роботи над картою, інженер Йоган Ліхтенштерн створив на її основі і опублікував у 1789 р. карти шести адміністративних округів Галичини. Карти Ліхтенштерна, як і останній варіант карти Лізґаніґа, були опубліковані доволі великими тиражами і використовувалися державними структурами протягом багатьох років. Зокрема, для службовців Будівельної дирекції карта Лізґаніґа слугувала підставою для проектування нових транспортних сполучень, зокрема поштових сполучень і торговельних шляхів Галичини (1796), а також шосейної дороги на відтинку Львів-Чернівці (1807).

1803 р. на основі карти Лізґаніґа видавництво Товариства мистецтва та індустрії у Відні видало карту округів Галичини, а 1824 р. австрійське Генеральне квартирмейстерство перевидало карту під назвою Koenigreich Galizien und Lodomerie³. Суттєві зміни та доповнення на карті 1824 р. стосуються відтворення нового адміністративно-територіального поділу, розширення гідрографічної мережі та мережі транспортних шляхів, а також уточнення та виправлення назв населених пунктів.

Карта Лізґаніґа на протязі майже ста років слугувала підставою для створення нових картографічних праць і на сьогодні є дуже важливим історичним джерелом, однак процес її створення був доволі складним, тривав майже вісімнадцять років і не був на той час найуспішнішим картографічним проектом.

Основна причина «невдачі» була закладена у рішенні Надвірної канцелярії, яка одночасно дала згоду на два великих картографічних проекти в Галичині: Йосифінський кадастр⁴, що мав здійснюватися силами військових інженерів і розпочався у червні 1775 р., та політичний (цивільний), який доручили Лізґаніґу та кільком його найближчим однодумцям. Початкова ідея об’єднати ці два проекти не отримала підтримки у Відні. Обер-лейтенант австрійського квартирмейстерства барон фон Зееґер, який керував геодезично-тригонометричними роботами військових в Галичині, отримав фінансування,забезпечення людським ресурсом (в кожному окрузі під керівництвом військових інженерів працювало кілька присяжних геометрів), а також зобов’язання окружних властей повної підтримки і утримання команди. Натомість Лізґаніґ опинився в доволі скрутному становищі. Брак фахівців при землемірних роботах, труднощі у спілкуванні з місцевим населенням, важкі погодні умови, бюрократичні перешкоди та недофінансування, що виникали, як пише сучасник Лізґаніґа Ф. Цах, «з ласки дурнів та мірничих». Окрім того, у цій праці Йозеф Лізґаніґ дуже швидко залишився сам - більшість його колег повернулися до Відня чи інших наукових центрів імперії.

Слід зауважити, що карта Галичини була першою і єдиною великою картографічною працею Лізґаніґа.

Не дивлячись на великий досвід у галузі геодезії та тригонометричному зніманні, Лізґаніґ допустився до окремих прорахунків в побудові тріангуляційної мережі, що спричинило похибку у зображенні території.

Ще одна причина, яка таким чи іншим чином затримувала працю над картою, полягала в тому, що сфера діяльності науковця виходила далеко за межі цієї роботи. Вже у 1773 р. Лізґаніґ очолив Інженерно-навігаційну дирекцію при Галицькому намісництві. На цій посаді провадив велику роботу з дослідження і пристосування галицьких рік до судноплавства та використання їх для транспортних цілей, зокрема транспортуванню солі рікою Рабою із солеварень Бохні. За період його керівництва службовці дирекції здійснили початкові дослідження кількох великих і амбітних проектів, а саме будівництва з’єднувальних каналів між річками Сяном та Бугом, Дністром та Бугом, Дністром та Сяном, для забезпечення навігаційних шляхів між Чорним та Балтійським морями.

Навесні 1775 р. Й. Лізґаніґ зі службовцями свого відомства розпочав огляд найбільших водних шляхів Східної та Західної Галичини – Вісли, Стрия, Дністра, Бистриці, ланувалося розпочати очисні роботи на гірських ріках Пруті, Черемоші, Сереті, Сучаві та Молдові. В експедиціях Лізґаніґ брав участь особисто.

1784 р. роботи припинилися у зв’язку з воєнними подіями і на окремих ріках відновилися тільки у 1794 р. під керівництвом наступника Лізґаніґа на посаді директора Навігаційної дирекції о. Каспара Каспарі. Розпочате Лізґаніґом дослідження галицьких рік завершилося тільки у 20-х роках ХІХст. Результати цих досліджень зібрані і опубліковані у 1828 р. у зведених топографічно-статистичних таблицях, як додатку до карти водних шляхів Галичини, яку на сьогодні не вдалося ідентифікувати.

З 1773 р. Лізґаніґ займає посаду радника Галицького губернаторства, на якій залишається до кінця життя. У 1776 р. стає професором на кафедрі фізики та теоретичної і практичної математики, де викладає практичну геометрію. Відомий факт, що Лізґаніґ заснував при кафедрі науково-технічну бібліотеку, яку комплектував власними силами.

У 1782 р. став членом Комісії із запровадження системи австрійських мір і ваг на території Галичини, а 1783 р. обійняв посаду головного директора (Oder-Bau-Director) Будівельної дирекції.

Більшість документальних джерел, що засвідчують діяльність Лізґаніґа як службовця, на сьогодні втрачені, а розрізнені документи, що відклалися у архівних фондах, не дають повної картини тієї вагомої участі і зусиль, які доклав Лізґаніґ. «… аби наша столиця, з гнійної ями, стала схожою на місто…». Частина цих документів залишилася тільки у вигляді коротких анотацій у списках документів (Elenchus), які Канцелярією Галицького намісництва готувала для знищення як такі, що не мають практичної вартості. Довший час залишалися безуспішними пошуки бодай якихось згадок про останні роки життя науковця у Львові, долю його приватної бібліотеки та архіву. Матеріали його спадкової справи зберігалися з документами групи «Персоналії» Галицького намісництва, однак, як такі, що не підлягають зберіганню, згодом були вилучені в знищені.

Не вдалося відшукати також місце поховання вченого, оскільки, книги поховань, що зберігалися у будівлі Львівського магістрату, згоріли в пожежі 1848 р. Така ж доля спіткала найдавніші магістратські книги, в які у березні 1799 р. був внесений заповіт Й. Лазґаніґа.

Під час німецької окупації, найважливіші та найдавніші акти головної адміністративної австрійської установи Галичини, разом з іншими архівними документами були вивезені на захід. У 1946-1947 рр. більшість документів повернулася до Львова, однак частина розпорошилася і залишилася у архівах та бібліотеках Європи. Нещодавно виявлені матеріали спадкової справи Й. Лазґаніґа за 1799-1804 рр. потрапили до збірки Александра Чоловського, що зберігається у Головному архіві давніх актів у Варшаві (AGAD). Ці документи дозволили сьогодні заповнити ще одну прогалину у біографії науковця.

Губернський радник Східної Галичини і очільник Вищої Будівельної Дирекції Йозеф Лазґаніґ помер 4 березня 1799 р. о 6.30 ранку в будинку № 92 на Бродівському передмісті Львова. Похований, правдоподібно, на Личаківському кладовищі.

1 березня 1799 р. Й. Лазґаніґ склав заповіт у присутності головних свідків, які задекларували і ствердили цю подію власними підписами 21 квітня 1799 р.;

«Ми, нижче підписані, зізнаємо, що дня 1 березня цього року були разом із превелебним паном Йозефом Лазґаніґом, губернським радником Східної Галичини і вищим будівельним директором при укладанні умов заповіту, що стосувався усіх спадкових питань, а саме цього майна, відповідно до права, а також інвентаря, і що декларацію, у присутності залучених свідків, підписуємо власними руками і стверджуємо відтиснутими печатками. Дано у Львові, дня 21-го квітня 1799».

Подальша доля архіву і бібліотеки Лазґаніґа виявилася сумною. Ще за рік до смерті науковець був змушений продати частину астрономічного обладнання, щоби покрити борги за лікування, а значну частину приватної наукової бібліотеки він подарував кафедрі практичної математики при Львівській Академії, сьогодні вона зберігається у фондах Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Франка.

За описом майно померлого, яке залишилося, «складається з готівки 2 таляри 14 крейцарів. В речах : рухоме начиння та різні книжки й речі, що залишилися в руках шляхетного рахівника Рахункової палати Йозефа Кьоглера, який, разом з дружиною, є власником всього залишеного майна. Вхідні двері помешкання опечатані». (Подружжя Йозеф і Йозефа Кьоглери були власниками будинку, в якому Лазґаніґ проживав останні роки життя.

Для нас найцікавішими є кілька розділів цього інвентаря – розділ «Книги» містить короткий запис «Згідно каталогу, що міститься у спадкових книгах, оціненого нижчепідписаним у 171, 45 [талерів]. А також різні топографічні карти краю, ціною 9 [талерів], які оцінював і відповідав за їх збут К[арл] Вільд р. В. Виручену суму отримали оо. Домінікації».

Нижче запис, зроблений Яном Замнчеком⁵ : «Також залишені оптичні інструменти, а саме, об’єктив та кольорові скла у кількості 152 штук. Ян Заманчек р. в. Вилучені кошти отриав Йоган Худзікевич».

У розділі «Технічне приладдя» зазначено 15 позицій, серед яких компаси, лінзи, мікроскопи та інше геодезичне та астрономічне приладдя. Більшу частину виручених коштів віддали оо. домініканцям, частину отримали Заманчек та Худзікевич, окремі речі були вкрадені.

До 1804 р. Кьоглери судилися з Намісництвом за спадок, і після кількох судових процесів 1 січня 1806 р., за рішенням суду, із спадкової маси Лазґаніґа було вилучено майно, призначене для навчальних цілей, а все, що залишилося, отримали Кьоглери.

Про наукову спадщину Лазґаніґа, його технічні винаходи, як і здобутки у галузі картографії, написано багато статей чеськими, німецькими, австрійськими та українськими дослідниками. Львівські науковці великою мірою долучилися до цього: досягнення Лазґаніґа в галузі астрономії та геодезії широко вивчаються і популяризуються науковцями університету «Львівська політехніка», його вклад у науку метрології висвітлений в експозиції Музею метрології та вимірювальної техніки у Львові. Однак, маємо велику прогалину у дослідженні його життєвого шляху протягом перебування у Львові. Не можемо говорити сьогодні про реконструкцію приватного архіву чи технічної бібліотеки науковця, майже нічого не знаємо про його епістолярну спадщину. Ці аспекти потребують подальших архівних пошуків.

¹ Лізґаніґ Йозеф (1719-1799), автор більше 20 праць з астрономії, доктор філософських наук, професор математики університету у Граці та єзуїтської колегії в Кошицях. Професор і декан філософського факультету

² Прікспер Готфрід (1746-1819, гравер. Працював у Варшаві, Відні, Львові, Будапешті. Гравіював портрети,карти, герби, технічні ілюстрації.

³ ЦДІАЛ. ф. 742 , оп. 1, спр. 701. Літографічний відбиток, нім. мова.

⁴ Йдеться про Йосифінську кадастрову карту, яка отримала назву карти Міга (опубл. 1783 р.), хоча сам Мінг керував роботами тільки 4 роки (1779-1783). Після його смерті роботу завершив майор Валлау.

⁵ Заманчек Ян, доктор, професор фізики Львівського університету, у 1792 р. очолив кафедру фізики на філософському факультеті. Л. Фінкель згадує про те, що Заманчек читав лекції українською мовою.

Уляна Кришталович,

головний спеціаліст Центрального державного історичного архіву, м. Львів