Никифор (Епіфаній) Дровняк – видатний український художник-примітивіст, самоук, якого ставлять на один щабель із Марією Примаченко, Катериною Білокур, Ніко Піросмані.

Народився він 6 червня 1895 року в селі Криниця, що на Лемківщині. Мати Явдоха Дровняк була глухонімою, батько невідомий. Можливо, що при належному догляді і лікуванні Никифор навчився би розмовляти, а мати, зрозуміло, не могла цього навчити свого сина. Про школу годі було і мріяти. Одним не обділила Никифора жорстока доля – талантом.

Змалку Никифор став малювати по хатах образки з дивовижними будинками й садами. Часто писав лики святих. Селяни не відмовлялися приймати малюнки взамін за шматок хліба, дрібні гроші.

Ходив з матір’ю до церкви. На його дитячу уяву це мало великий вплив. Його дивувала покірливість людей перед постатями святих, у яких віруючі на колінах благали ласки. Адже святі такі ж люди, як і всі живі…

Не дивно, що згодом у своїх малюнках Никифор змальовував святих у селянських гуньках, за звичайною роботою, ставив їх поруч з власним зображенням як рівних.

Що ж змусило Никифора взятися за пензель! Мабуть, самотність через каліцтво та відчуття чарівної природи рідного лемківського краю. Малював він оригінально і ніколи не повторювався. Як правило, творив циклами. Спершу нарізував кілька приблизно однакових аркушів паперу чи картону, на кожному старанно прорисовував картинку за картинкою на обрану тему. Потім замальовував аквареллю. Спочатку на сітку наносив невиразні розливи фарби, зафарбовував отак усі картини. Опісля терпляче наводив пензликом колоритніші мазки, дбайливо добираючи кольорову гаму, і малюнок починав «звучати», приваблювати фантастичним буянням кольорів, несподіваними контрастами. Він створив власний «никифорівський» стиль.

Никифор постійно вивчав природу, але ніколи її не копіював. Він малював те, що вважав за потрібне, образ природи доповнював різними часто фантастичними елементами.

Особливо часто Никифор малював споруди. Свої вілли створював з таким знанням будівельної справи, що йому міг би позаздрити навіть досвідчений архітектор. Тонко відчував і підкреслював різницю між можливостями каменю, цегли та сталевих конструкцій. В його архітектурі велику роль відігравала фантастика. До будинку він сміливо «прибудовував» балкони, вежі, поруч «зводив» неіснуючі вежі, мости. Але ці деталі так майстерно виконував, що реальне зливалося з фантастичним. Філософія митця не тільки поєднує натуру з уявою, а й стирає між ними грань.

Никифор ніколи не погоджувався змінити або поправити завершений твір. Зображуючи людей, художник інтуїтивно дотримувався анатомії. Охоче писав автопортрети, зображуючи себе молодим, поважним, у чорному фраці і святковому капелюсі, у вигляді судді, єпископа. Писав портрети на замовлення, але не міг досягнути схожості.

Творчості Никифора притаманні невимушеність і неповторність. Його талант відкрив львівський художник Роман Турин. Їхня зустріч відбувалася навесні 1932 року. Турин щиро захопився творчістю маляра-лемка, придбав кільканадцять його малюнків і повіз їх до Парижа, де готувалася виставка самодіяльних малярів-примітивістів. Паризька виставка 1932 року була першою виставкою творів Никифора.

Небезпідставним є припущення, що в 1936 році Никифор приїжджав до Львова. Очевидно, його привозив Роман Турин. Він допоміг Никифорові стати учасником великої виставки митців-самоуків, що її на початку 1938 року влаштувало Товариство львівських художників. На ній експонувалося 105 малюнків Никифора. Така виставка була першою у Львові. Львівський місячник «Arkady» (1938) вмістив велику статтю Єжи Вольфа «Маляр наївного реалізму в Польщі – Никифор». Це було перше визнання митця – лемка.

Але заслужена слава прийшла до Никифора пізніше. У 1956 році його твори були виставлені в Лондоні. Ще через рік – на міжнародній виставці мистецтва глухонімих у Римі, де маляру з криниці вручили високу нагороду – срібну медаль як «найкращому художнику…за мистецтво, сповнене ніжної поезії».

12 травня 1968 року в Львівському будинку архітектора відкрито другу у Львові і першу в Україні виставку робіт Никифора. З приватних колекцій у Львові (Р. Турина, А. Гнатишака, В. Вітрука, І. Красовського), а також з фондів Львівського музею українського мистецтва (тепер – Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького) зібрано 35 творів Никифора. Це картини, що відображають побутові сценки з життя лемків, різноманітні краєвиди Прикарпаття, фантастичні архітектурні ансамблі, дерев’яні лемківські церкви.

10 жовтня 1968 року Никифора Дровняка не стало. Похований у м. Криниця (Лемківщина).