Skip to content

ЛОУНБ : офіційний сайт : Львівська обласна універсальна наукова бібліотека

УКРАЇНСЬКИЙ МОЙСЕЙ
Середа, 29 липня 2020, 10:32

Сьогодні, 29 липня, Україна відзначає 155-річчя від дня народження Андрея Шептицького.

Андрей (до висвячення Роман-Олександр-Марія) Шептицький – найвидатніший релігійний діяч України ХХ століття. За впливом на громадсько-політичний рух і життя суспільства, за внеском у розвиток української культури, за рівнем інтелекту й бачення проблем нації його можна порівняти хіба що з такими постатями, як Тарас Шевченко, Іван Франко й Михайло Грушевський. Не випадково у серпні 1944 р. підполковник безпеки Даниленко, до якого сходилися всі донесення аґентури, застерігав найвище радянське керівництво від будь-яких акцій проти УГКЦ, доки житиме її предстоятель, оскільки «вплив митрополита Шептицького і авторитет серед віруючих і духовенства уніятської Церкви в Західній Україні – величезні. Без перебільшення можна сказати, що такого безумовного авторитету і впливу не має жоден із голів церковних течій у СРСР».

Роман Шептицький народився 29 липня 1865 р. у селі Прилбичі, у родинному маєтку графів Шептицьких, аристократичної родини, що поєднала дві гілки – українських сполонізованих графів Шептицьких, нащадків галицького боярського роду, і польських аристократів Фредрів. Його батько Іван був глибоко віруючим римо-католиком і вважав себе поляком, хоча, за словами Романа, «тато нам, дітям, часто пояснював і згадував наших предків, портрети яких висіли у нього в робітні… єпископа Варлаама і митрополитів Атанасія і Лева (дядько Людовик)». Мати Романа, Софія, донька відомого драматурга Олександра Фредра, була обдарованою художницею й письменницею. Саме від матері, а також від бабусі Софії, з графів Яблоновських, Роман успадкував глибоку любов до мистецтва в усіх його проявах: літератури, музики, архітектури, малярства, скульптури.

Гімназійну освіту здобув у Кракові. Потім пішов служити до війська, однак 1884 р. мусив покинути службу через хворобу. Навчання у Вроцлавському (тоді Бреслау) університеті завершив 1888 р., захистивши докторат з права. Після цього покинув світське життя, перейшов у греко-католицький обряд (Роман-Олександр-Марія був охрещений як римо-католик у костелі св. Андрія у Львові) й у Добромилі став монахом василіянського монастиря, прийнявши чернече ім’я Андрея. Втім бажання стати греко-католицьким священиком, повернутися до віри своїх славних предків зародилося в ньому ще в дитячі роки.

На цьому освіта юнака не завершилася: теологічні студії він продовжив в Єзуїтській колегії в Кракові й на теологічному факультеті Ягеллонського університету. Докторат з теології захистив 1894 року. Ще за два роки до того, восени 1892 р., висвятився в Перемишлі на греко-католицького священика. 1896 р. його призначили настоятелем Онуфріївського монастиря у Львові, а 1899 – станиславівським єпископом-номінатом. Обдарований теолог недовго перебував у Станиславові – вже 1900 року його призначають львівським архієпископом і галицьким митрополитом.

Уже перші кроки безпрецедентно молодого ієрарха – на той момент йому було 35 років! – свідчили, що Церква активно долучається до суспільного і політичного життя. В одному з ранніх послань кир Андрей так визначав роль наших священиків: «Рішуче фальшивим є напрям занедбування сторони суспільно-економічної. Церква тих річей дочасних і матеріяльних не занедбує. Священик, що навіть на жадання парохіян не хоче отворити читальні, склепику, шпихліра господарського, …є противний, не відповідає своєму становищу».

Водночас молодий ієрарх дуже чітко усвідомлював роль інтеліґенції в житті галицького суспільства. У спеціальному зверненні до неї він писав: «Ми всі… бажаємо своєму народові всесторонно кращої будучности. Розуміємо, що треба нам звернути особливішу увагу на стан рільників, яких надмірне зубожіння й темнота видаються часом непоборною перепоною до поступу. Мусимо піднести і скріпити на цій лінії правдиву просвіту, що дала б цьому народові спроможність здобути собі ліпше буття. Нема одної галузі культурного й економічного життя в нашому народі, в котрому ми зробили б хоч соту частину того, що потрібне. Сто разів більше, як у кожного іншого народу, треба нам іще думати про поставлення самих підвалин нашої хати, про ту цілу економічну сторону народного життя, без якої навіть найсвітліше політичне положення завжди буде безглузде й безхосенне».

Бажаючи підвищити освітній рівень селянства, митрополит надав «Просвіті» маєток у Миловані, де було засновано рільничо-садівничу школу, допоміг організувати два просвітньо-економічні конґреси. Втілюючи в життя соціальну доктрину папи-реформатора Лева ХІІ, Андрей Шептицький видав пастирське послання «О квестії соціальній» і подбав про його реалізацію. Соратником галицького ієрарха став священик-економіст Тит Войнаровський, запрошений митрополитом на посаду адміністратора столових маєтків. Використовуючи ресурси церкви й особисті кошти Шептицького, він 1907 р. ініціював заснування парцеляційного товариства «Земля», 1910 р. – Земельного іпотечного банку, здійснив парцеляцію між селянами Галичини 40 тис. моргів землі.

Не варто ідеалізувати стосунки кир Андрея з українським суспільством: початково до нього ставилися з обережністю й навіть недовірою, як до вчорашнього поляка й аристократа. Свідомі українці не сприймали толерантного ставлення молодого митрополита до москвофільських вікаріїв св. Юра – А. Петрушевича, Г. Крижановського, А. Білецького, О. Бачинського. Сам митрополит, до 1914 р. усвідомлюючи й називаючи себе «русином» , з часом став переконаним українським патріотом і поборником створення незалежної й соборної Української держави. Складними були стосунки митрополита з українськими націоналістами, що сповідували методи індивідуального терору. Напруженими були також взаємини з більшістю польських політичних сил, переважно неприязних українцям.

Безумовно, найглибший відбиток своєї діяльності митрополит залишив на розвитку Греко-католицької церкви. З початку ХХ ст. й до кінця 1944 р. він не просто очолював греко-католицьке духовенство й віруючих, але й здійснив глибокі релігійні реформи, високо підняв освітній і науковий рівень духовенства, 1928 р. заснував Греко-католицьку богословську академію у Львові й Богословське наукове товариство, надавав стипендії талановитим студентам для продовження студій у Відні й Римі. Завдяки послідовній і цілеспрямованій політиці Шептицького УГКЦ поступово звільнилася від помітного впливу москвофільства, поширеного в Галичині після поразки «весни народів» 1848 року. З іншого боку, предстоятель Церкви багато зробив для очищення її від латинських нашарувань, свідомо підтримуючи й відроджуючи східний (візантійський) напрям. Тут першим кроком було заснування ним 1901 р. чину св. Теодора Студита, що продовжив традиції східного чернецтва . Усі ці дії митрополита, врешті, дали багаті плоди й Греко-католицька церква стала справді українською за своїм характером інституцією.

З початку ХХ ст. Церква під його проводом почала зближення з суспільством: посилилася місіонерська діяльність, поширився мирянський християнський рух, виникла його молодіжна складова «Українська молодь – Христові», українські паломники на чолі з первосвящеником здійснили масові поїздки у Святу Землю, а сам він відвідував українські єпархії по всьому світові, домігся створення організаційних структур УГКЦ в Канаді, США та інших державах. Митрополит Андрей був чи не єдиним із католицьких церковних ієрархів, який протягом багатьох десятиліть працював на зближення католиків і православних, був ініціатором і активним діячем екуменічного руху, брав участь у Євхаристійному конґресі в Монреалі, Велеградських з’їздах 1907-1927 рр., усіляко підтримував католиків Росії, спілкувався з багатьма відомими теологами, філософами, інтелектуалами всього світу. З юнацьких років граф Роман Шептицький мав мрію, що стала метою всього його життя і діяльності: об’єднати православний Схід, передовсім Україну, з Апостольською столицею. Задля цього 1887-1912 рр. він здійснив низку подорожей Україною, Білоруссю й Росією, започаткував 1907 р. Велеградські з’їзди. 1930 р. А. Шептицький виступив на захист православних Холмщини і Підляшшя. 1941-1942 він звертався з листами до православних владик і української віруючої інтелігенції, закликаючи до об’єднання в одній Церкві. Життя засвідчило, що митрополит був людиною, яка випередила свою добу: на всьому терені України він не зустрів розуміння своїм сміливим задумам . Як справжній пастир, він ототожнював себе зі своїми віруючими, й 1939 р., глибоко переживаючи через ворожу до Церкви й українського народу політику Радянського Союзу, просив Папу Римського благословити його «на смерть за св. віру та за з’єднання Церков».

Кир Андрей був талановитим ученим-теологом, автором філософсько-богословських творів, зокрема трактату «Божа мудрість», усебічно освіченим, ерудованим ієрархом, одним із небагатьох діячів, що визначають напрям розвитку суспільства. Він особисто досліджував історію Церкви в архівах Риму, збирав документи про життя і діяльність Й.-В. Рутського, організував Архів історії унії (директор І. Шендрик) і залучив до вивчення цієї теми талановитих учених: І. Огієнка, Р. Луканя, Й. Скрутеня, І. Крип’якевича, К. Студинського, Т. Кострубу та ін. У складні й трагічні часи світових катаклізмів саме митрополит був моральним авторитетом, духовним орієнтиром для українців Галичини й усього світу. Греко-католицька церква під його проводом стала виразником національних і державницьких прагнень народу. У грудні 1939 р., передбачаючи можливість свого фізичного знищення, Андрей Шептицький таємно висвятив на єпископа і свого наступника о. Йосифа Сліпого. Митрополит став єдиною особою, що відкрито протестувала проти запровадження радянського тоталітаризму: він не проминув жодної нагоди, щоб у листах до партійного й державного керівництва УРСР і СРСР не виступити проти порушення свободи совісті, зокрема засудив ліквідацію монастирів, конфіскацію церковних земель, накладення на церкву й духовенство непомірних податків, заборону надавати релігійні послуги хворим і вмираючим у лікарнях та ін. З огляду на величезний авторитет і вплив Шептицького серед галичан влада не зважилася на репресії щодо митрополита, а деякі його вимоги (щодо оподаткування священиків) навіть врахувала. Разом з тим, відверта антирелігійна політика СРСР увійшла в непримиренний конфлікт з усім, чому присвятив своє життя митрополит, зокрема, з Греко-католицькою церквою. Цей конфлікт завершився вже після смерті святителя ліквідацією УГКЦ.

Шептицький був впливовим політиком: з 1901 р. – депутатом Галицького сейму, а з 1903 – членом Палати Панів віденського парламенту, в яких займав чітку проукраїнську позицію, рішуче захищав права галицького селянства. 1908 р., під тиском Відня, який вважав це необхідною умовою для поступок з боку поляків, Митрополит та обидва єпископи – Чехович і Хомишин – видали пастирське послання з осудом замаху М. Січинського на намісника Галичини Потоцького. Це викликало виразну незгоду суспільства, особливо молоді . Найвідомішою парламентською ініціативою галицького митрополита стала кампанія за відкриття українського університету у Львові. Саме на пропозицію Шептицького 28 січня 1914 р. було підписано польсько-український компроміс (польські політики підтримали негайне створення українського університету) , який дещо послабив конфронтацію, однак не був втілений у життя через початок війни. Саме в цей час кир Андрей сприяв створенню Союзу визволення України. Як згадував Володимир Дорошенко, митрополит «благословив нас на працю для визволення України в СВУ… Рекомендація Митрополита врятувала нас (Д. Донцова, А. Жука й мене), може, й від смерти, коли нас, на донос поляків, що їхали з нами в поїзді, напастували… як гайдамаків і „зрадників” Австрії».

Зверхник УГКЦ благословив створення Леґіону українських січових стрільців і освятив його прапор. За критику антиукраїнської політики самодержавства під час російської окупації Львова 1914 р. Шептицького заарештували й вислали вглиб Росії (Новгород, Курськ, Суздаль) , звідки він повернувся після Лютневої революції в Росії 1917 р. Восени 1918 р. він увійшов до Української Національної Ради, яка 19 жовтня у Львові проголосила Українську державу на українських землях Австро-Угорщини , а з проголошенням ЗУНР обстоював її інтереси на міжнародній арені. Політична ситуація в Галичині докорінно змінилася після поразки українських визвольних змагань і окупації цих теренів Польщею. Саме в цей час митрополит відігравав роль головного і єдиного представника українців. Не випадково газета «Український прапор», орган диктатури ЗУНР, 1921 року писала: «Митрополит є особою, яка належить до цілого народу і стоїть понад партіями» . У міжвоєнній Польщі духовний провідник підтримував центристську політику УНДО, засудив акти політичного терору з боку УВО-ОУН, не раз звертався до керівників держави, до світових лідерів з вимогою припинити «пацифікацію» та інші переслідування українців. 1933 р. спільно з єпископами засудив голодомор у Радянській Україні. 1934 р., після вбивства за співпрацю з окупаційною владою бойовиками ОУН директора української ґімназії у Львові Івана Бабія, предстоятель УГКЦ різко заявив: «святій справі не можна служити закрівавленими руками».

У листі до матері Андрей Шептицький писав: «Я свідомий того, що мене називатимуть „політиком на митрополичому престолі” чи „націоналістом у рясі”, що я мішаю sacra cum profanis, …коли сам Спаситель навчив нас молитися про „щоденний хліб”». 1939 року він підтримав незалежність Карпатської України. Після «золотого вересня» 1939 р. глава УГКЦ сміливо протестував перед новою владою проти атеїстичної пропаганди в школах і націоналізації церковного майна . У червні 1941 року митрополит очолював Українську Національну Раду у Львові, що покликала до життя уряд Ярослава Стецька. 5 липня 1941 р. Андрей Шептицький закликав усіх українців відкинути партійні суперечки й спільно працювати над побудовою Соборної України, а 7 липня звернувся з відкритим листом до А. Мельника, вимагаючи порозумітися з С. Бандерою: «Видається немислиме, щоб Організація Українських Націоналістів приносила нам по більшовицькій навалі домашню війну і всі нещастя, які вона спричинює».

У серпні 1941 р. під патронатом митрополита відновив діяльність Український Червоний Хрест, який спільно з Українським допомоговим комітетом урятував тисячі військовополонених-українців, приречених на смерть у німецьких таборах. У посланні «Не убий!» (1942) глава Церкви засудив методи індивідуального терору, що їх застосовувало як українське, так і польське підпілля, двічі особисто звертався до керівного політичного та військового діяча нацистської Німеччини Гіммлера з закликом припинити винищення жидівського населення. За таємним розпорядженням кир Андрея багато греко-католицьких монастирів переховували жидів, у першу чергу дітей, а в підземеллях собору св. Юра знайшли притулок галицькі рабини.

Митрополит Шептицький був знаним меценатом української культури та мистецтва. Загальновідомим є внесок Андрея Шептицького в розвиток української освіти (Український таємний університет у Львові, «Рідна школа»), охорони здоров’я, кооперативного господарства. Без допомоги митрополита й сприяння Церкви годі уявити діяльність товариств «Просвіта», «Рідна Школа», «Сільський Господар». Пласту митрополит подарував велику ділянку землі (гору Сокіл) в Підлютому , «Просвіті» – 68 моргів поля в Миловані . «Народну лічницю» збудували 1903 р. на подарованій митрополитом землі й на його кошти. Лічниця надавала допомогу мешканцям Львова й навколишніх сіл, незалежно від національності й віровизнання. Найбідніші отримували цю допомогу безкоштовно. Особливо турбувався митрополит про вдів, сиріт, бідних учнів і студентів. Для підтримання цих верств суспільства Церква й особисто Андрей Шептицький фінансували будівництво й утримання захоронок, шпиталів, притулків, бурс, кухонь для убогих.

* * *

Дуже важливо, що особистий архів митрополита Андрея, зокрема багатюще листування з релігійними, політичними й громадськими діячами з різних країн світу, з багатьма українськими письменниками й митцями, попри масштабні крадіжки початку 2000-х років , зберігся у Центральному державному історичному архіві України у Львові. У радянський період цей фонд, як і багато інших збірок архіву, був поділений на дві частини: звичайну й таємну. В останню виділили всі справи, пов’язані з Січовими стрільцями, УНР, ЗУНР, Карпатською Україною, ОУН та «націоналістичними» чи «реакційними» діячами – Петлюрою, Петрушевичем, Коновальцем, Сліпим, Вітовським, Шендриком, Тіссераном та ін. 1989 року цей поділ ліквідували й обидві частини об’єднали. Станом на 2003 рік він налічував 1201 справу за 1866-1944 роки. Частину документів митрополита (пастирські послання, стосунки з католиками Росії тощо) вже опублікували д-р Андрій Кравчук і співробітниця архіву Оксана Гайова, інші чекають на дослідження й вивчення. У тому ж архіві серед колекційних збірок, нині об’єднаних у фонд 201, зберігся й цікавий архів родини Фредрів , що містить генеалогічні та інші документи про іншу гілку предків митрополита. Однак більшість документів Шептицького, зокрема пастирських послань, обіжників і розпоряджень, листів і т. п. відкладалися у фондах релігійних установ ЦДІАЛ: Греко-католицької митрополичої консисторії у Львові, Греко-католицького митрополичого ординатіату, Протоігуменату монастирів ЧСВВ; приватне листування – в особових фондах М. Андрусяка, Т. Войнаровського, Й. Ґродського, В. Децикевича, С.-Р. Луканя, Я. Окуневського, О. Пристая, Ю. Романчука, К. Студинського, М. Тишкевича, С. Томашівського, Р. Хомина, І. Шендрика, В. Шухевича; світлини – у колекції фотографій, фотоальбомів, негативів і кліше. Ще одна цікава збірка документів митрополита (зокрема, документи про його похорон) відклалася у відділі рукописів Національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України у Львові . Документи про організацію Національного музею у Львові, зокрема, пам’ятна записка кир Андрея про історію створення Церковного музею, цікаве листування митрополита з І. Свєнціцьким збереглося в цій установі . Окремі листи також відклалися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету ім. І. Франка, послання і грамоти – в Музеї історії релігії та Львівському історичному музеї. Усі ці збірки дають достатнє уявлення про багатогранну діяльність митрополита Андрея, який вважав себе слугою Божим, покликаним боротися за «могутню єдність українського народу».

Іван СВАРНИК, історик, директор ЛОУНБ

Наша книгозбірня урочисто відзначала 150-річчя від дня народження Митрополита бібліографічним покажчиком «Велетень духу і серця» із серії «Галицькі митрополити».

Велетень духу і серця [Текст] : бібліогр. покажчик до 150-річчя від дня народження митрополита Андрея Шептицького / ЛОУНБ; упоряд.: Л. Рудик, Г. Москович; систематизатор І. Лешнівська; наук. ред. І. Сварник; рецензент Н. Письменна; ред. Д. Дигас. – Львів, 2015. – 65 с. – (Галицькі митрополити).

 

Лічильник

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterToday650
mod_vvisit_counterYesterday430
mod_vvisit_counterThis week5155
mod_vvisit_counterLast week5700
mod_vvisit_counterThis month23934
mod_vvisit_counterLast month28966
mod_vvisit_counterAll days2978547

We have: 13 guests online
Your IP: 18.207.106.142
 , 
Today: вер. 26, 2020

Партнери

Банер
Банер
Банер
Банер

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

Банер

Соцмережі

AddThis Social Bookmark Button