До 310-ї річниці від дня народження женевського та франко-швейцарського філософа-просвітника, письменника, композитора Жана-Жака Руссо (1712—1778) абонемент відділу літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка (Львів, вул. Мулярська, 2а. Тел.:255-36-27) експонує книжкову виставку мовами світу, де фондові видання висвітлюють життя і багатогранну творчість Ж.-Ж. Руссо: його листування, політичні погляди, навіть розрив із енциклопедистами через віру в духовне походження людської душі та всесвіту, заперечуючи теорії матеріалістів Дідро, Ламетрі та Гольбаха.

У цілому прихильникам Ж.-Ж. Руссо подобалась його здатність розмовляти на будь-яку тему, а, крім того, вони використовували його для того, щоби дошкуляти королю Людовику XV та політичній фракції, що групувалася навколо королівської фаворитки мадам де Помпадур. Але навіть зі своїми покровителями Ж.-Ж. Руссо заходив надто далеко, ризикуючи відлученням за критику відкупу податків, практики, яку вони використовували. Книги Жана-Жака Руссо були заборонені як у Франції, так і в Женеві. Його публічно засудив паризький архієпископ, внаслідок чого його книги були спалені і навіть був виписаний ордер на арешт. Колишні друзі Жана-Жака Руссо, на зразок Жакоба Верна з Женеви, не могли мовчки стерпіти його поглядів й написали палкі спростування. У 1765 році в місті Монтьєр Руссо написав «Конституційний проект для Корсики», та 6 вересня 1765 року будинок, у якому мешкав Ж.-Ж. Руссо, закидали камінням, і Руссо знайшов притулок у Г'юма в Британії. До голови ізольованого від громадського життя Ж.-Ж. Руссо, не надто стабільного емоційно в будь-яку пору свого життя, почали приходити параноїдальні фантазії про змови проти нього з боку Г'юма та інших. До 1770 року Ж.-Ж. Руссо було заборонено перебувати на території Франції, куди він усе ж таки повернувся у 1767 році під фальшивим ім'ям. У 1768 році він, наче, одружився із Терезою, хоча одруження католиків із протестантами тоді не визнавалися. Раніше Руссо завжди називав Терезу економкою. У 1770 році йому врешті дозволили повернутися до Парижу. Умовою повернення була обіцянка не публікувати книг, але, завершивши свій автобіографічний роман про дослідження людської душі «Сповідь», Жан-Жак Руссо почав влаштовувати приватні читання. На прохання мадам д'Епіне, яку бентежила можливість розкриття таємниць її особистого життя, поліція наказала йому припинити й цю практику. Тож, «Сповідь» була частково опублікована тільки в 1782 році, через чотири роки після смерті автора. Всі наступні книги теж вийшли друком посмертно.

Жан-Жак Руссо був знаменитістю, але хиткий психічний стан не дозволяв йому вповні насолодитися славою. Останні роки життя він провів, свідомо відійшовши від суспільства. У той же час у 1774 році він радо прийняв дружбу німецького композитора, представника музичного класицизму Крістофа Віллібальда Глюка. Одним із останніх творів Ж.-Ж. Руссо був захоплений аналіз опери К. В. Ґлюка «Альцеста». Жан-Жак Руссо помер від крововиливу в мозок під час прогулянки маєтком маркіза Рене Луї де Жірардена в Ерменонвілі. Спочатку його поховали в Ерменонвілі на Острові Тополь, який став місцем паломництва численних шанувальників. Через шістнадцять років, його прах перенесли в Пантеон і поставили навпроти труни його сучасника Вольтера. Труна Ж.-Ж. Руссо має форму простого сільського храму з барельєфом, на якому зображена рука зі смолоскипом свободи. За задумом це відображає любов Жана-Жака Руссо до природи та класичної античності. В 1834 році уряд Женеви дещо неохоче (завдяки наполегливості Жана-Жака де Селлона) поставив пам'ятник на його честь на крихітному острові Берж (згодом перейменовано на острів Жана-Жака Руссо) посеред Женевського озера. Сьогодні мешканці Женеви пишаються ним, як найславетнішим сином міста.