До 200-ої річниці від дня народження польського письменника, публіциста, видавця, історика, філософа, польського та українського громадського та політичного діяча, найбільш плідного автора в історії польської літератури Юзефа-Ігнація Крашевського (1812-1887) відділ літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка (Львів, вул. Мулярська, 2а. Тел.: 255-36-27) запрошує на книжкову виставку «Українське село в творах Юзефа-Ігнація Крашевського». Крім повістей і романів, фондова спадщина письменника містить і літературу про нього. Його літературна спадщина налічує близько 600 томів романів, повістей, поетичних і драматичних творів, а також робіт з етнографії, фольклористики, публіцистичних і літературно-критичних статей. Писав під псевдонімами Клеофас Факунд Пастернак (Kleofas Fakund Pasternak), Богдан Болеславіта (Bogdan Bolesławita), Др. Омега (Dr Omega), Kaniowa та інші. Від 1838 року разом із дружиною жив на Волині, коли був початково господарем села Омельне (Луцького повіту), потім в 1840 році купив село Городок біля Луцька, де мусив сплачувати згідно судового процесу про задавнений борг цього села. Здійснив декілька поїздок до Києва та Одеси, які пізніше описав у нарисах «Wspomnienia Odessy, Jedyssanu i Budżaku» (1845-1846). Під час подорожей він спілкувався із краєзнавцями і дослідниками старожитностей, здійснював плідну роботу зі збирання і вивчення документів та джерел з історії землі Волинської. Саме в цей період він написав багато мистецтвознавчих і публіцистичних статей, повістей та оповідань з життя простих людей «Хата за селом», «Чернеча могила», «Два світи», «Повість без назви» та інші. У 1848 році Ю. І. Крашевський продав Городок. А в 1853 році, через господарські невдачі та необхідність навчання чотирьох дітей, а саме: Констанції (нар. 1839 р.), Яна (нар. 1841 р.), Францішка (нар. 1843 р.), Августа (нар. 1849 р.), змушений був переїхати до Житомира.

У Житомирі Юзефа Ігнація Крашевського обрали піклувальником губернської гімназії. Перебуваючи на цій посаді, він сприяв поліпшенню харчування дітей, надавав матеріальну допомогу окремим гімназистам. На утриманні родини письменника в той період перебували декілька гімназистів (у тому числі Костянтин Михальчук, який згодом став відомим українським мовознавцем-діалектологом). Незабаром драматурга обрали також директором доброчинного товариства та дворянського клубу, який, незважаючи на незадоволення картярів, перетворили на читальню газет. Водночас Ю.-І. Крашевського обрали начальником статистичного комітету. Ця посада надавала йому можливість відновлювати пам'ятки архітектури та мистецтва. Щодо літературної діяльності, то роки, проведені в Житомирі, стали чи не найпліднішими. Не забував він і про видавничу діяльність, редагував віленський «Atheneum» (1841–1851), з 1837 року співпрацював із «Еженедельником Петербурзьким», від 1851року – з часописом «Gazeta Warszawska». У цей період часу декілька разів відвідував Одесу та Варшаву.

У 1856 році Юзеф-Ігнацій Крашевський став директором Житомирського театру. Як поляк, Крашевський дбав про те, щоби на сцені житомирського театру здійснювалися постановки драм польською мовою, бо дуже добре розумів, що польське мистецтво цілком зійде зі сцени без фінансової підтримки польського дворянства. Ю.-І. Крашевський займався в театрі майже всім, окрім артистичного керівництва, ще й усіма справами організаційного характеру: письменник дбав про гардероб для акторів, розв'язував матеріальні питання. Його мрією було вивести житомирський театр на західний рівень.

У 1857 році імператор Олександр II побував на Правобережній Україні та 2 жовтня відвідав Житомир. Тоді Крашевському доручили підготувати будинок для родини імператора, за що отримав подяку. У 1858 році Юзеф-Ігнацій Крашевський, остаточно розсварившись із місцевим дворянством, виїхав до Варшави.

У 1859 році родина Крашевських назавжди виїхала з Житомира. У Варшаві, займаючи посаду редактора «Gazety Codziennej» одного з найвпливовіших фінансистів і банкірів Польщі Леопольда Кроненберга (1859 р.), він здійснив декілька подорожей Бельгією та Французькою імперією, Італією, Російською імперією, а в кінці січня 1863 року емігрував до Дрездена, де написав декілька повістей про січневе повстання, що й унеможливлювало йому в майбутньому повернення до Варшави. Як досвідчений журналіст взявся у 1865 році редагувати створений у Львові часопис «Hasło». Та, не отримавши дозволу на проживання у Львові, мусив працювати здалеку без змоги висловлювати в часописі свої погляди. Для власників часопису ім'я популярного письменника Крашевського слугувало лише магнітом, який мав притягати читачів. Остаточно, нічого з тих планів не вийшло, «Hasło» закрилося за півроку. У 1866 році Ю.-І. Крашевський замешкав у Кракові, затим переїхав до Австрійської імперії, де заснував власну друкарню у Дрездені (1868 р.). Проте в 1871 році змушений був продати її з великими фінансовими втратами. Починаючи з 1873 року присвятив себе виключно літературній справі. Бібліографія письменника становить 232 романи, тисячі літературних, наукових, мистецьких статей, близько 30 тисяч листів. Всупереч усьому, його кращі твори досі перевидаються і читаються. А для нас вони цікаві ще й тим, що у багатьох йдеться про Волинь.

У 1883 році Крашевського арештували в Берліні за звинуваченням у державній зраді на користь Французької республіки. Після процесу в Лейпцигу його засудили на 3,5 роки в'язниці в Магдебургу. У зв'язку з хворобою легень у 1885 році Крашевського випустили на лікування. Деякий час він лікувався у Швейцарії, потім у Сан-Ремо. 19 березня 1887 року Юзеф-Ігнацій Крашевський помер у Женеві. Похований у Кракові.

Майже всі герої-селяни повістей Ю.-І. Крашевського – українці; в основу творів, як правило, покладені справжні події з життя українського селянства. Саме українські селяни в повістях Ю.-І. Крашевського були, як справедливо відзначив І. Франко в статті «Польський селянин в освітленні польської літератури», першими, глибоко народними селянськими героями в письменстві Польщі. Про це свідчить насамперед повість «Хата за селом», яка з’явилася в 1854-1855 роках. Повість ця, найбільша за розміром і кількістю дійових осіб, здобула загальноєвропейське визнання і неминущу популярність.