У великій читальній залі бібліотеки відкрилася виставка до 300-річчя Григорія Сковороди.

Григорій Савич народився в козацькій родині в с. Чорнухи на Полтавщині 3 грудня 1722 р. Навчався в Києво-Могилянській академії: студіював філософію, до якої мав неабиякі здібності. Мав також здібності до музики, співав у придворному хорі цариці Єлизавети І і грав на багатьох інструментах. Але сучасники відзначали особливу схильність Г. Сковороди до філософії та поезії, адже філософ тоді вважався універсальним вченим, передовсім – письменником. Тому його неодноразово запрошували викладати в духовних семінаріях, проте цінуючи передовсім свободу слова і думки, Григорій Савич не бажав враховувати зауваження вищого духовенства і надовго ніде не затримався. Уже у зрілому віці він остаточно вирішив позбутися всякого майна і обрав спосіб життя мандрівного філософа. Помер 9 листопада 1794 р. у маєтку свого приятеля Андрія Ковалівського у с. Пан-Іванівка (нині – с. Сковородинівка Золочівського р-ну Харківської обл.), де й похований. На пам’ятнику заповів написати: «Світ ловив мене, та не спіймав».

Одразу після смерті Г. Сковороди його учень М. Ковалинський, якому він заповів свій архів, написав ґрунтовну біографію філософа, завдяки чому його життя відоме достатньо детально.

Сковорода створив дуже оригінальний світогляд, в основі якого Біблія, ідейна спадщина давньогрецьких ідеалістів школи Платона, а також стародавніх римських філософів і поетів. Доволі символічно, що з усіх мов, якими володів філософ, найбільше полюбляв давньогрецьку. У світогляді Сковороди людина-мікрокосм протиставлена макрокосмові Всесвіту, з яким пов’язана третім світом символів, запозиченим ним переважно з Біблії. Звідси випливала етика Сковороди, яка полягала в зневазі, а згодом – в остаточній відмові від усього матеріального. Саме така духовна настанова зробила філософа убогим, але без дисгармонії з самим собою, а тому щасливим.

У зрілому віці найбільшу насолоду отримував від самотніх роздумів на природі про Бога. «Ніде людина так не пізнає себе, як у самотності, – писав. М. Ковалинський, – і недарма сказано стародавнім мудрецем: самотній повинен бути або царем, або звіром. Перебороти нудьгу, прокляте породження невдоволення, зайняти розум і серце достатніми вправами, зробити їх добрими – це справа не інакше як мудрого, що володіє собою, самотнього царя, божого священника, який розуміє всюдисущість і всенаповненість духа господнього і поклоняється йому духом».

Ще за життя філософ став знаменитим. І не лише тому, що про нього знали всі освічені сучасники на величезних імперських просторах, але його шанував також простий народ, який співав його поезії як пісні. Після смерті його слава лише посилилася.

«Давно те діялось.
Ще в школі,
Таки в учителя-дяка,
Гарненько вкраду п’ятака –
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю
Паперу аркуш.
І зроблю
Маленьку книжечку.
Хрестами і візерунками з квітками
Кругом листочки обведу.
Та й списую Сковороду», – згадував Тарас Шевченко.

Сковорода надихав всі наступні покоління українських мислителів, які іноді з подивом для себе відкривали в його житті та творчості ідеї, суголосні сучасності. І залишається він сучасним досі. І хто б там що не казав, саме Сковороду треба вважати квінтесенцією слова українського бароко, фундатором української філософії взагалі. «Сковорода – перший український хіпі!» – стверджує Юрій Андрухович. Непрямо про актуальність постаті філософа в наші дні свідчить також портрет Григорія Савовича на купюрі вартістю 500 гривень.

ЮНЕСКО визнало Сковороду одним з п’яти найвидатніших мудреців людства. Можливо, про це чули російські загарбники, скерувавши 7 травня 2022 р. ракету просто в його музей в Сковородинівці.

На виставці представлені видання творів Г. Сковороди, добірку літератури про нього, переважно періоду Незалежної України, а також мистецькі видання.

Ласкаво просимо на нашу виставку!