До 225-річчя від дня народження одного з найбільш визначних німецьких поетів та журналістів XIX сторіччя, який зробив мову повсякдення придатною для поетичних творів, підніс жанр фейлетонів та подорожніх розповідей до рівня мистецтва, та надав німецькій мові, не притаманну їй до цього стилістичну легкість та елегантність відділ літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка (Львів, вул. Мулярська, 2а. Тел. для довідок: 255-36-27) пропонує ознайомитись із книжковою експозицією «Якщо в нас живе любов, ми - вічні», де мовами світу експонується фондове накопичення творчого надбання поета, включно з рідкісними виданнями місцевих видавництв. Г.Гейне вважають останнім поетом «романтичної епохи» і одночасно її очільником. Пам'ятник Гейне встановлено в Парижі. Статуя його літературній героїні Лорелай стоїть у Бронксі (Нью-Йорк. Дюссельдорфський університет носить ім'я Генріха Гейне. На честь поета засновані дві літературні премії: у 1956 році Міністерством культури НДР «Генріх Гейне» і в 1972 році премія в його рідному місті Дюссельдорфі. На честь Г.Гейне назвали астероїд (7109) Heine, відкритий астрономом Людмилою Карачкіною у Кримській астрофізичній обсерваторії 1 вересня 1983 року.

Будучи критиком, політичним журналістом, есеїстом, сатириком та полеміком, він був об'єктом захоплень та негативного ставлення. Саме ця постать належить до німецькомовних поетів, твори яких перекладено на найбільшу кількість мов світу. Генріха Гейне ставлять в один ряд із Фрідріхом Шиллером, Йоганом Гете і Готгольдом Лессінгом. На вірші Гейне писали музику багато композиторів, у тому числі Шуберт і Шуман. У роки нацистського правління в Німеччині Гейне заборонили і всі його пам'ятники були зруйновані. Серед книг, які нацисти публічно спалювали в 1933 році, були і роботи Гейне. Ці вогнища підтвердили його пророцтво: «Там, де спалюють книги, в кінці спалюють і людей.»

У другій половині ХІХ століття лірику Гейне головним чином перекладають Юрій Федькович та Михайло Старицький, але то були, власне, не переклади, а забарвлені локальним українським колоритом переспіви. У них звучали мотиви українських народних пісень і вони були далекі від оригіналу. Новий розділ в історії української гейнеани відкривається після 1917 року. У 1918-1919 роках виходить двотомник віршів Гейне в перекладах українського поета-символіста, літературознавця, критика, публіциста, педагога, громадського діяча Дмитра Загули та українського поета, перекладача Володимира Кобилянського (псевдоніми: Володимир Бульваров, Остап Сумрак, Ульріх Штутнер). Після Великої Вітчизняної війни до цієї роботи активно включаються українські поети: Павло Тичина, Андрій Малишко, Сава Голованівський, Оттілія Словенко, Максим Рильський, Микола Бажан, Володимир Сосюра, Леонід Первомайський. За роки радянської влади твори Гейне видавалися українською мовою 16 разів. Їх загальний тираж перевищив понад сто двадцять тисяч примірників. Протягом другої половини ХІХ та перших двох десятиріч ХХ століття не було жодного значного українського поета, який не звертався б до лірики Гейне. Більш того – її перекладали не тільки поети Пантелеймон Куліш, Павло Грабовський, Михайло Вороний, Борис Грінченко, Агатангел Кримський та інші, а й такі майстри української прози, як Панас Мирний, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський.

Запрошуємо до читання і перекладу!