У великій читальній залі бібліотеки відкрилася виставка до 85-ліття Василя Стуса.

Український поет-шістдесятник, дисидент і політв’язнень Василь Стус народився 6 січня 1938 р. у с. Рахнівка Вінницької обл. Через два роки його батьки, Семен Дем’янович та Ілина Яківна, переїхали до Сталіно (тепер – Донецьк), там він закінчив школу і педагогічний інститут. Вчителював, служив в армії, був літературним редактором газети «Социалистический Донбасс». 1963 р. Василь вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України та переїхав до Києва. 4 вересня 1965 р. він взяв участь у протесті в київському кінотеатрі «Україна» проти репресій серед української інтелігенції. За це відразу ж був виключений з аспірантури. Так розпочався новий період його життя – дисидентський.

Життя Стуса переповнене парадоксів. Працював архівістом, інженером, сталеваром. Обдарований поет-поліглот з феноменальними знаннями, член PEN-клубу був гнаний і переслідуваний у себе на Батьківщині, двічі був ув’язнений (1972-1977, 1977-1979 – на засланні; 1980 і до смерті), загалом провівши в тюрмах і на засланні 12 років. «Український народ в останнє десятиліття дав багато покутників за гріхи і слабості замореного конформізмом покоління, – писав Євген Сверстюк. – Серед них було чимало працівників пера. Але Василь Стус був найсуворішим, найнепримиреннішим. Він творив книгу великого національного болю, разом з тим – сувору легенду свого життя. Як у всякому великому житті – повторилися путь невизнання у фарисейському світі, суд синедріону й страдницька путь на Ґолґоту».

Виживати допомагала віра в Бога. Незважаючи на нелегке життя, Стус ніколи не втрачав натхнення, жив за принципом: те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими! (Ніцше). Справді, невдачі й нещастя, які сипалися на поета, немов на біблійного Йова, гартували його дух. І вже зовсім не перешкоджали йому писати – в стіл, як правило. За життя поета з друку вийшли лише дві збірки йото творів: «Зимові дерева» (1970) і «Свіча в свічаді» (1977). Захоплення поезією, як згадував сам Стус, розпочалося з подільської колискової мами – перший вірш, який він знав напам’ять. Під час навчання в школі мріяв стати геологом. А свої перші вірші написав, коли закохався в однокласницю.

Василь дуже багато читав. Захопився поезією під впливом Бориса Пастернака, а особливо Еріха Марії Рільке. Зрештою, джерел натхнення мав чимало. Поет цікавився новинками філософії, захоплювався Адорно, Габермасом, Гуссерлем, Кантом, екзистенціалістами, східною філософією.

Влітку 1979 р. Василь Стус повернувся з заслання до Києва і вступив до Української Гельсінської спілки. Це був серйозний виклик системі. За ним стежило КДБ, його знову заарештували. Цього разу його засудили на 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. 4 вересня 1985 р. Стус помер в карцері табору особливого режиму с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. за до кінця не з’ясованих обставин. 1989 р. Стуса перепоховали в Києві, наступного року реабілітували.

Як добре те, що смерти не боюся
І не питаю, чи тяжкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не клонюся
В передчутті невідомих верст,
Що жив, любив і не набрався скверни,
Ненависти, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя».

Ці слова поезії Стуса зараз звучать пророчо. Академічне видання його творів становлять 12 томів поезії, публіцистики, прозових творів та листування. Стус – основний український поет радянської епохи.

Цікаві факти з біографії поета:

• Народився на Поділлі, але половину свого життя прожив у Донецьку (1940 – 1963)

• Стус – плідний перекладач. Вільно володів німецькою мовою, перекладав поезію також з англійської, білоруської, іспанської, італійської, польської, російської, словацької, французької мов.

• Стус прожив стільки ж, скільки прожив Шевченко, – сорок сім років.

• Стус – основний український поет радянської епохи. До 1989 року був відомий лише в колі дисидентів.



Ігор Чорновол