25 червня у відділі україніки відбувся вечір-реквієм. Цей цікавий захід почався досить несподівано: директор ЛОУНБ, перш ніж зробити короткий екскурс, оголосив, що двоє доповідачів – М. Посівнич та П.Франко – не прийшли, бо віддали перевагу зустрічі з П. Порошенком.

...Друга світова війна, події якої від самого початку захопили Львів, розпочалася за тиждень до першого вересня 1939 року пактом Молотова-Ріббентропа. СРСР вступив у війну 17 вересня, а 20 вересня Львів став радянським. Від цього моменту почалися репресії проти українських, польських, жидівських політичних партій, арешти державних службовців, військових, жандармів. Найвідомішим з перших арештантів став колишній прем’єр ЗУНР Кость Левицький. У Львові створили три в’язниці, які швидко заповнилися затриманими. Для військових створили концтабори у Старобільську, Козельську і Мідному. Найвідомішим став табір польських офіцерів у Катині. При виборах до Народних зборів жодних партій, крім комуністичної, не було. Восени 1939 року почалися депортації «ворогів народу» з Західної України. На думку російської вченої Парсаданової, депортації 1939-1941 рр. захопили 1,17 млн населення.

Ярослав Сватко, колишній редактор «Шляху перемоги», зупинився на цікавому моменті, пов’язаному саме з 1939 р. До того часу Львів був багатонаціональним і різноконфесійним містом, у якому співіснували й культурно взаємодіяли поляки, жиди, українці, вірмени, австрійці та інші нації. Як приклад він навів постать І. Франка, який виховався не так на українській, як на польській культурі, добре знав життя жидів, і це відобразилося в його творчості. Станіслав Лем народився і виріс у Львові, а все, що він створив згодом, відображало його внутрішній світ і враження дитинства. Цей складний і цікавий світ зник у вересні 1939 р. Спочатку комуністи винищили поляків, потім німці жидів, а українські націоналісти перебралися за радянсько-німецький кордон. Багато представників інтелігенції, заможних жидів та активних українців втекли від Червоної армії на Захід. Я. Сватко зауважив, що для комуністів і Радянського Союзу існувало лише дві категорії людей – безмовні раби, які працювали на полях і заводах, і вороги, яких треба було знищити. Саме цим пояснюються масові розстріли без жодного суду в’язнів у тюрмах Галичини в червні 1941 року. Такою була суть СРСР.

На завершення І. Сварник підкреслив, що ми завжди повинні пам’ятати про ті трагічні події, аби вони ніколи не повторилися.