1 червня у відділі україніки відбувся круглий стіл «Примруженим оком», присвячений 100-річчю від дня народження українського письменника - гумориста Івана Сварника.

Вступне слово виголосив завідувач відділу україніки Євген САЛЕВИЧ. Він привітав гостей на круглому столі пошанування пам’яті письменника - гумориста і висловив думку, що це пошанування, насамперед, від письменницького середовища – від середовища видавництва «Каменяр», журналу «Жовтень», Спілки письменників України, від колег і друзів, які несуть пам'ять і спогади про нього. Але найперше це пошанування від сина і доньки письменника, які гідно продовжили шлях свого батька в українському слові, українській історичній науці і національній культурі.

Головне слово на круглому столі мали історик, директор бібліотеки Іван СВАРНИК і архівіст, науковець, завідувач Науково-дослідного відділу історичних колекцій Львівської національної бібліотеки України ім. В. Стефаника Галина СВАРНИК.

Син письменника розповів про життєвий шлях батька, який народився в с. Лисогірці на Поділлі, неподалік від Смотрича й Кам’янця. Його батьки Іван і Настя були заможними селянами. 1929 родину спіткало горе – «розкуркулення»: батька вислали в Сибір, матір з чотирма дітьми була змушена втікати з села. За який час вона осіла в Завадівці біля Вишневчика, зібрала докупи дітей. Малого Івася виховувала радянська школа, згодом комсомол. Однак від юнацьких років він любив літературу, вболівав за рідну мову. 1945 року, навчаючись у Кам’янець-Подільському підінституті, куди прийшов після фронту, він писав:

Вчимось, читаємо книжки,

Ми знаєм мови, язики.

Ми знаєм рускій, о, це да!

На ньом болтаєм ми всєгда

О стєнгазєтах, о кіно.

А свой? – Пора забить давно.

Мораль сєй басні такова:

Пусті слова!

Через 40 років, в останній рік життя, він з гіркотою сказав:

Народе мій, двомовно-двоязикий,

Калякаєш одразу обома.

Язик у тебе, що могуч-великий,

І мова, що немов її й нема. (1988 р.)

Любов до рідної мови й літератури зумовила й вибір життєвого шляху: після війни колишній артилерист закінчив українську філологію Львівського університету, одружився з однокурсницею Сонею Скиртою. Молоде подружжя 1951 р. скерували не педагогічну роботу до Луцька, де обоє викладали мову й літературу в педінституті, середніх школах, батько очолив кабінет мови й літератури Волинського інституту підвищення кваліфікації вчителів. Займався науково-дидактичною працею, писав статті й театральні рецензії, байки. 1957 в житті батька сталася важлива зміна: його запросили до Львова працювати у обласному видавництві. Відтоді він до кінця днів був редактором у «Каменярі» й «Жовтні», опікувався творчою молоддю. Його з вдячністю згадували Р. Лубківський, О. Сенатович, О. Забужко, А Таран, О. Ірванець, І. Петровцій і багато-багато інших, яким він допоміг у нелегкому ремеслі піїтики. Також був чудовим оратором, любив виступати перед читачами, в т. ч. й у бібліотеці ім. Я. Галана.

Галина СВАРНИК доповнила розповідь брата зворушливими спогадами про тата, який змалку терпляче й тактовно привчав дітей до книжки, літератури, редакторської і перекладацької праці. В житті він допомагав багатьом людям, був співчутливим і боровся за справедливість. Запам’яталася ситуація з Павличковою збіркою «Правда кличе», яку цензура, вже після виходу в світ, вилучила з продажу. Редактором книги був Іван Сварник, який не побоявся взяти на себе відповідальність і до кінця відстоював право письменника на власну думку. Галина Сварник розповіла про батькові щоденники, десятки яких містять цікаві записи про письменників, лірику, епіграми й віршовані побажання. Значна частина цього матеріалу побачить світ у планованій цього року ювілейній книзі і в наступній книзі «З письменницьких щоденників». Отож родина висловлює вдячність усім, хто відгукнувся на прохання написати спогади про Івана Сварника.

Письменник, перекладач Андрій СОДОМОРА говорив про глибоку і несхитну українськість письменника Івана Сварника, непроминальність його творчої спадщини і змалював його поетичний світ, майстерно обігравши рядки поезії «іду і струни дум перебираю». Наскільки ці глибокі рядки, що відображають багатий духовний світ письменника, контрастують із сьогоденням, коли люди йдуть, поспішають, втупившись у мобільний чи інший ґаджет! Ми перестали писати листи, співати гуртом, спілкуватися. Дегуманізація – плата за технічний прогрес. А квінтесенцією гумористично-сатиричного таланту Івана Івановича можна вважати рядки байки:

• Обирали Вовка.

• Всі сказали «за!»

Історик і поет Петро ШКРАБ’ЮК згадав образ письменника-гумориста як завідувача відділу поезії журналу «Жовтень» - стоїть перед очима, завалений поетичними рукописами. Він відзначив його дар Златоуста, дар зачаровувати своєю мовою, рідним українським словом. Він однаково успішно виступав перед селянами й робітниками, перед учнями й читачами бібліотек. Також пригадав виступ письменника у Львівському університеті перед вчителями, де пролунав заклик учити дітей рідної мови так, як це роблять солов’ї, навчаючи співати своїх пташенят.

Директор видавництва «Каменяр» Дмитро САПІГА відзначив надзвичайну людяність письменника Івана Сварника, лагідне ставлення до співробітників та авторів. Знаком уваги до молодих авторів став збірник «Пісня і праця», започаткований головним редактором видавництва Іваном Сварником, т. зв поетичні касети, серія оповідань «На добрий вечір», до якої вдалося включити й твори малознаних і замовчуваних авторів.

Слово на круглому столі пошанування пам’яті письменника – гумориста також мали професор Львівського національного університету ім. І. Франка Богдан Якимович, доктор філософських наук Ігор Держко, поет Богдан Чепурко, письменниця Юлія Курташ-Карп.

Молоді актори – студенти кафедри акторської майстерності ЛНУ ім. І. Франка Інна Кулеба, Микита Обухов, Владислав Георгішан та Тетяна Притулка майстерно прочитали його досі не читані поезії. Неперевершені байки Івана Сварника прозвучали у виконанні талановитого читця, співробітника ЛОУНБ Михайла Рудика. Заслужений артист України, актор театру ім. М. Заньковецької Роман Біль прочитав твір «Співчутливий Осел».

Присутніми на круглому столі були племінниця сатирика Ольга Андрухів, невістка Уляна Кришталович, журналіст Наталя Гумницька, фотохудожник Юрій Дубленич, працівники бібліотеки.

По закінченні імпрези присутні мали можливість поспілкуватися з рідними письменника, ознайомилися з книжковою виставкою «Іду і струни дум перебираю» та великою збіркою світлин з родинного архіву Сварників.