Провідне коло Організації української нації «Держава» та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Український храм Івана Огієнка», присвячений духовному подвижнику нації, державному, громадському і церковному діячеві, мовознавцеві, літературознавцеві, історикові Церкви, філософу, поету, видавцеві.

Символічний образ храму митрополита Іларіона змалював представник ОУН «Держава», завідувач відділу україніки ЛОУНБ Євген Салевич. Український храм Івана Огієнка – одновірна Україна відповідна українській культурній традиції, яку дав нам Бог як основу нашої незалежности, сили і цивілізаційної місії. Повноправна самостійна Церква – найперший дорадник світської державної влади і її провідників. В організації української нації і її держави поряд з державним провідником стоїть духовний провідник України – як митрополит Іларіон коло князя Ярослава Мудрого. Висока освіченість духовенства – важливий чинник подвижницької діяльности Церкви в розвитку нації, в національній освіті, науці, культурі, мистецтві та інших ділянках державотворення. Позитивне ставлення до оригінальної національної культури від дохристиянських часів і на тій основі збереження і розвиток української традиції та ідентичности. У Храмі панує культ українського слова і перекладеного українською Святого Письма, культ української освіти, науки, культури, української православної віри, культ українських святих. Соборноправність Церкви і виборність духовенства – ієрархи не керують самочинно і самовладно – важливі рішення приймає Собор з участю духовних, а також світських осіб. Ідеологічна основа Церкви – «Служити народові – то служити Богові».

Богдан Калиняк висловив думки про погляди митрополита Іларіона на роль Церкви і духовенства у творенні української держави в контексті історії визвольних змагань ХХ століття. «Український народ у своїй істоті релігійний і міцно прив’язаний до Православної Церкви та потягу до знань і навчання» - світоглядні висловлювання Івана Огієнка повинні стати державотворчими засадами для державних мужів України.

Іван Сварник поділився міркуваннями про доробок вченого в галузі історії. В «Записках» НТШ опубліковано значну кількість наукових статей Огієнка та досліджень про нього й рецензій на його публікації (М. Возняка, Й. Дзендзелівського та ін.). Історичні праці стосуються історії церкви в добу Хмельниччини й епоху Руїни, отож історичні події і діячі слугують тут радше тлом для розгляду церковної історії. Хоча щодо Б. Хмельницького Огієнко висловив цікаве міркування про те, що Богдан є «нереалізованим діячем», якого не зрозуміли й не підтримали сучасники. Мені видається, що ця постать є ключовою не лише для 17 ст., а й для всієї нашої історії, оскільки саме Хмельницький відновив перерване життя Української держави. Втілити в життя грандіозну ідею об’єднання всіх етнічних українських земель «по Краків і Холм» гетьманові не дозволили історичні обставини й негативне ставлення до цього сусідів – поляків, турків, московітів. Цікавими для нас є дослідження про Унівську друкарню, про наголос як метод визначення місця видання стародруків, про лемківський переклад Псалтиря XVIII ст. А головне – фундаментальна праця з історії української культури. Для нащадків Огієнко залишиться, в першу чергу, видатним культурологом.

Філософ Віктор Маринюк говорив про мовознавчі праці Івана Огієнка в контексті світової мовознавчої науки, поставивши українського вченого в один ряд із відомими світовими іменами мислителів Геґелем, Гумбольдтом, Кантом, Кассірером, Потебнею/ Мову дав нації Бог і в ній закладена програма розвитку нації. Оберіг рідної мови береже націю, її ідентичність і світогляд. Іван Огієнко боронив і підносив рідне слово як основу нашої сили, творчого поступу і незнищенності.

Літературознавець Павло Салевич розповів про розуміння природи тексту «Слова о полку Ігоревім» Івана Огієнка у монографії: Слово про Ігорів похід: літературна монографія. Вінніпеґ, 1967, мовивши наступне. Йдучи одним із двох, існуючих сьогодні, напрямів сприйняття природи «Слова», за яким «Слово» сприймають в науці, як твір двовірний, у якому поєднано християнські і дохристиянські елементи, Іван Огієнко відкрив несподіване – ствердив його міфологічність. Християнський митрополит, окрім того, що лише загально й коротко висловив у власному дослідженні про те, що «автор не був поганином, а був …християнином, у душі якого … вживалися стародавні вірування з новими», ствердив неочікувану істину про природу «Слова»: його міфологічну основу, міфологічну суть і міфологічні образи. Цитати з І.Огієнка, які ілюструють вищемовлене наступні: «… від прийняття християнства до часу написання «Слова» минуло два віки (988–1187), а … дохристиянські вірування в «Слові» ще зовсім свіжі… У «Слові» нема жодної згадки про духовенство, слово бог (християнський. – П.С.) вжито тільки один раз (до речі, того разу «бог» – Cонце-«Дажбог», як вияснила Віра Франчук, – П.С.), слова Господь нема зовсім (замість нього є язичницьке слово Господин. – П.С.). Згадано аж чотирьох головних богів української народної релігії: Даждьбога, Велеса, Стрибога й Хорса та кількох менших …, у силу яких він (автор «Слова». – П.С.) вірить... Сонце для нього (для автора «Слова». – П.С.) живе й грізне… Окрім того, «автор «Слова» … вірить у закляття, в оборотництво, … гли́боко й істотно вірить у пророцтва свого довкілля, – у зáтьми, у крики пташині й звірині, у сни… До того іще, підсумовуючи, Огієнко зробив чіткий і лаконічний висновок усього мовленого про міфологічну природу української пам’ятки, підкресливши у ній «органічний, істотний та малопорушений світогляд» автора «Слова»: «Дохристиянський світогляд у автора «Слова» …органічний, істотний у всій поемі, … це душа його. «…автор «Слова» був особою світською, бо особа духовна не могла мати такого малопорушеного стародавнього світогляду».

Історик Володимир Потульницький наголосив на потребі структурованого дослідження біографії Івана Огієнка та академічного дослідження наукової спадщини митрополита Іларіона з питань української історії і державотворення , провідної ролі релігії і Церкви в історії України.

Участь у круглому столі брали також історик Ігор Гаврилів, архітектор Микола Обідняк, редактор журналу «Наша спадщина» Андрій Левик, культурні діячі Роман Ковальчук, Тетяна Шаленко, Руслан Сірий, Оленка Сіра,художники Наталя Білоус, Ігор Копчик, науковці Роман Базилевич, Володимир Макарчук, Ольга Мних, громадські діячі Юрко Антоняк, Ксенія Базилюк та інші.