Відділ україніки ЛОУНБ та провідне коло Організації української нації «Держава» провели круглий стіл «Український традиційний консерватизм В’ячеслава Липинського», присвячений 140-річчю від дня народження ідеолога українського державотворення.

У вступному слові завідувач відділу україніки, представник ОУН «Держава» Євген Салевич наголосив на потребі створення проекту державного устрою, який був би відповідним ментальності українців і став би основою національної організації, основою збереження української традиції та ідентичности, цивілізаційної сили і потужного національного розвитку. Проекція ідеології традиційного консерватизму, викладена в науковій спадщині В’ячеслава Липинського на процеси державотворення в Україні, надзвичайно важлива.

Головне слово «Український традиційний консерватизм і сучасність: концепції і контекст» виголосив провідний науковий співробітник Інституту української археографії і джерелознавства НАН України, доктор історичних наук, професор Володимир Потульницький. Учений розповів про засадничі відмінності між традиційним шляхетським історичним консерватизмом, витоки якого губляться в епосі Cередньовіччя, та іншими різновидами консерватизму, які виникли в 20-му столітті: неоконсерватизмом, який адаптовується під особливості сучасного становища і штучно модернізується, та ситуаційними консерватизмами, як системами ідей, що використовуються для виправдання будь-якого усталеного соціального порядку, незалежно від часу та місця його існування.

Наступною проблемою, на якій дослідник загострив увагу присутніх, був виклад авторської диференціації основних етапів традиційного українського консерватизму. Спершу професор Потульницький зупинився на автономістському етапі, який тривав з кінця ХVІІІ ст. до початку Першої світової війни. Тоді нація та держава в Україні різнилися, український традиційний консерватизм мав три основні різновиди: лівобережний, правобережний та галицький.

Другим етапом, який виділив науковець, був реставраційний період, коли у міжвоєнну добу та в період Другої світової війни на трьох континентах (у Європі, Азії та Америці), в еміграції та в Галичині витворився потужний гетьмансько-консервативний рух, який охопив своєю діяльністю 12 республіканських держав і дві монархії – Велику Британію та Японію. Здобутком цього етапу було створення української ідеології традиційного консерватизму, яку обґрунтував політик та історик В’ячеслав Липинський.

Третій етап розвитку традиційного консерватизму – сучасний, на думку професора Потульницького, є в стані незавершености, оскільки протягом 30-и років незалежности не зумів оформитися як цілісне і поліперспективне явище. Історик виділив низку причин, які були на заваді розвитку ідеології та руху українського традиційного консерватизму в сучасних умовах. Це такі причини: неготовність до сприйняття ідей консерватизму еліти та народу; відсутність заряджености українського політикуму на конструктив; неврахування досвіду бодай Другого гетьманату; відсутність політичних та фінансових еліт, які підтримали б цей рух; несерйозне ставлення до руху як до «казочки», «оселедця» та «шароварщини» у масовій свідомості тощо. На завершення доповіді проф. Потульницький наголосив на доконечній необхідності пошанування наукової спадщини В’ячеслава Липинського, відродженні українського традиційного консерватизму та втіленні цієї ідеології на практиці політичного життя сучасної України.

Участь у круглому столі брали також відомий історик та директор ЛОУНБ Іван Сварник, доктор історичних наук Ігор Гаврилів, доктор технічних наук Роман Базилевич, кандидат технічних наук, виконавчий директор ЛОООР Михайло Яворський, кандидат фізико-математичних наук Богдан Калиняк, художник Ігор Колісник, художник, архітектор, громадсько-політичний діяч Ігор Кузьмак, дослідник давньої української літератури, директор «Інституту Слова» Павло Салевич, оперний співак, громадсько-політичний діяч Роман Ковальчук та інші.

Іван Сварник відзначив високий інтелектуально-філософський (а також літературний) рівень історичних праць В. Липинського, який першим підкреслив значення еліт, зокрема української середньої шляхти, в державотворчих процесах Хмельниччини, тобто відродженні України в ХVII ст. Окрім того, учений згадав про активну роль Осипа Назарука в поширенні ідей Липинського на американському континенті.

Інші учасники також висловили власні думки стосовно поглядів і концепцій ідеолога традиційного консерватизму В’ячеслава Липинського: щодо провідної ролі національної аристократії, авторитетних провідників нації у державотворенні, територіальної крайової свідомости й територіального патріотизму, стосовно концепції традиціоналізму, де громадянство базується на єдності церкви, армії та родини, стосовно релігії і влади, релігії і традиції в державотворенні, нової інтерпретації історії України та інших актуальних проблем сьогодення. Адже війна рано чи пізно завершиться, а низку ключових державотворчих питань Україні ще доведеться вирішувати.