12 січня у відділі мистецької літератури відбулась кіноподорож «Митець за покликанням» до 100-річчя від дня народження вірменського та українського кінорежисера Сергія Параджанова (1924-1990).

Завідувач відділу Надія Письменна представила кілька книжково-ілюстративних видань про кінорежисера та частково ознайомила з його творчістю. Сергій Параджанов увійшов в історію кіно як режисер з яскравим та самобутнім індивідуальним стилем, як творець унікальної кіно мови, що ґрунтується на поетичних символах і метафорах. Не дивно, що його фільми завжди викликали неабияку зацікавленість у кінокритиків та кінознавців – вони живили й живитимуть надалі полемічні суперечки, є приводом для поглибленого вивчення. З Україною пов’язана значна частина творчої біографії Сергія Параджанова. Тут він створив фільми, серед яких «Наталія Ужвій», «Золоті руки», «Думка» (всі – 1957 р.), «Перший парубок» (1958), «Українська рапсодія» (1961) «Квітка на камені» (1962, у співавторстві з Анатолієм Слісаренком) та ін.

Користувачі мали можливість переглянути один з найкращих фільмів Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», створений на основі повісті М. Коцюбинського у 1964 році. Саме після цього фільму до кінорежисера прийшло міжнародне визнання. Прем’єра відбулася 4 вересня 1965-го року в київському кінотеатрі «Україна». Фільм був удостоєний спеціальної премії журі на Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1966). Та все ж на Заході (там картина демонструвалася під назвою «Дикі коні вогню», «Вогняні коні») інтерес до нього був значно більшим, ніж на Батьківщині.

Журнал «Екран» (Польща) у 1966 році писав: «Це один з найдивовижніших і найвитонченіших фільмів, які траплялося нам бачити протягом останніх років. Поетична повість на межі реальності й казки, дійсності й уяви, достовірності й фантазії… Уяві Параджанова, здається, немає меж. Червоні гілки дерев, геометрична композиція всередині корчми з нечисленним реквізитом на фоні білих стін, Палагна на коні під червоною парасолькою і з напіводягненими ногами, грубість похоронного ритуалу з обмиванням померлого тіла і сцена оргіастичних забав у фіналі… Параджанов відкриває у фольклорі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал, у межах якого дійсність реагує на турботу і трагедію особи». Стрічка отримала 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (з них 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Федеріко Фелліні, Мікеланджело Антоніоні, Акіра Куросава; існує легенда, що Анджей Вайда став перед режисером на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр. Фільм видався дебютним і для Івана Миколайчука (1941-1987), що згодом став відомим актором і режисером, також став символом українського кінематографу. У фільмі знялись Лариса Кадочникова, Бестаєва, Багашвілі, Микола Гринько та інші. Зйомки відбувалися у селі Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області та на його околицях. Саме тут Михайло Коцюбинський написав свою повість. У перший рік прокату фільм переглянули 8,5 млн глядачів. Гарвардський університет додав стрічку до списку обов’язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві. Картина посідає 1-шу позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

.