18 березня у великій читальній залі розповідав про себе Іван Сварник. Досить докладно говорив про своїх батьків, Івана Сварника і Софію Скирту, які походили з Поділля й Чернігівщини, вчилися на українській філології у Львівському університеті, одружилися й поїхали разом працювати в місто Луцьк. Були викладачами української мови й літератури. Батько, крім того, був інспектором шкіл облвно, далі керував кабінетом мови й літератури Інституту підвищення кваліфікації вчителів. Саме в Луцьку почав писати байки, одну з яких опублікували в «Перці». З дитинства в домі була книга, звучала народна пісня. Яскравим спогадом дитинства було повернення з Сибіру діда Івана, засудженого ще 1929 р. як «куркуля». Коли Івасеві було 5 років, Сварники перебралися до Львова, де батькові запропонували редакторську роботу в обласному видавництві.

Як і всі радянські діти, Іван учився в школі, був піонером, комсомольцем. Учився добре (крім малювання), дуже любив читати й навіть мав через це неприємності в школі - читав на уроках. Коли 1969 р. закінчив школу, під впливом батьків вирішив стати філологом. Однак на вступних до Львівського університету несподівано отримав 2 з англійської, яку знав непогано. Про рівень знання англійської промовисто свідчить факт, що 2000 р., перебуваючи на науковій стипендії в Канаді, читав лекції англійською. 1970 знову вступав до університету, однак уже на істфак. Збирався стати археологом, писав реферати й курсову з цієї дисципліни,був у кількох експедиціях. Однак рівно на середині навчання, навесні 1973 р. був, разом з товаришами, виключений з університету за участь у нелегальному гуртку й поширення антирадянської літератури. Служив у ВМФ в Кронштадті, а після демобілізації влаштувався в Історичний архів. Був молодшим науковим, зав відділом давніх актів, кілька років був заступником директора. Загалом освоїв різні сфери архівної документалістики, палеографії, сфрагістики та суміжних дисциплін. Описував фонди, готував збірники документів, виставки. Перекладав історичні джерела – «Листи зі Львова» Кушевича, діаріуші Вердума, Лясоти, Крмана. Найбільшою з перекладацьких робіт був 3-томник «Історія запорізьких козаків» Яворницького. Після горезвісної «архівної справи» поміняв роботу й уже 14 років працюю в бібліотеці. Вважаю, що життя прожив з користю – підсумував розповідь Іван Сварник.