5 травня у великій залі прозвучала розповідь Івана СВАРНИКА про Успенське братство у Львові та його документи.

Як зауважив історик, початки як братства, так і церкви, навколо якої воно згуртувалося, невідомі. Хроніст Д. Зубрицький стверджує, що братство при міській церкві згадується вже 1463 р., про нього пишуть, як про опікуна Онуфріївського монастиря. І. Шараневич стверджує, що міська церква існувала 1250 р., від заснування Львова. Отже, існувало й братство. На жаль, архів братства, попри велику хронологічну протяжність (1378-1944 рр.) й значний обсяг документів(3.418 справ) не містить саме найдавніших документів. Можливо, вони загинули у Варшаві (1944), куди їх посилали в королівську канцелярію для підтвердження привілеїв братства. Можливо в Римі, оскільки братство, приймаючи унію 1708 р., інтенсивно листувалося з папською нунціатурою і Святим престолом. Так чи інакше, вже у ХVІІІ ст. їх не було. Справу могли б з’ясувати археологічні розкопки в середмісті, в т. ч. і на Руській, які провадилися не так давно (2005 р.), однак завершити їх не вдалося.

Серед істориків усталилася думка, що датою заснування братства слід вважати 1586 рік, коли статут братства затвердив антіохійський патріарх Йоаким. Початково братство звали Успенським. Оскільки ж у міщан відразу почався конфлікт з амбітним і самолюбним владикою Гедеоном Балабаном, 1593 р. константинопольський патріарх Єремія надав братству т. зв. Ставропігію – незалежність від місцевих ієрархів. Таке право на всю Річ Посполиту мали тільки 2 братства – Львівське й Віленське (його заснували трохи пізніше за взірцем Львівського). Створення Успенського братства, яке відразу розгорнуло широку культурну й освітню діяльність (створило власну друкарню й школу), дало поштовх для розгортання братського руху не лише в Галичині й Речі Посполитій, а в усьому православному світі. Книжки братства поширювалися в дунайських країнах, на Балканах, у Греції, в Литві. Випускники братської школи ставали відомими культурними діячами – Памво Беринда створив 1-й словник, Петро Могила реформував православну Церкву, Петро Сагайдачний домігся відновлення 1620 р. православної ієрархії в Україні.

Серед засновників Львівського братства переважали ремісники й купці Львова – брати Рогатинці, Іван Красовський, Сенько Малецький та ін. Згодом значну частину братчиків склали православні греки – Папари, Корнякт, Лангиші. Оскільки багато з них були купцями, братство займалося комерцією. Торгувало книжками, давало позики, набувало нерухомість. Зароблені гроші вкладало в будівництво й реставрацію церков, їх оздоблення, утримання вчителів, шпиталю та ін. В к. ХVІ-на поч.ХVІІ ст. до братства вписувалися й православні аристократи – князі Ружинські, Чорторийські, Острозькі, козацькі старшини Виговський, Тетеря та ін. Братство стало важливим чинником політичної боротьби в державі, захищало права православних на сеймі, в королівських судах.

За Австрії Успенське братство було ліквідоване, замість нього створили Ставропігійський інститут, який обмежився книговиданням, утриманням бурси, створенням музею та ін. Інститут ліквідували 1940 р., одночасно з НТШ, «Просвітою», «Рідною школою» та ін.