Організація української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели наукову конференцію «Олена Пчілка – берегиня української нації і української національної традиції».

Вступне слово на пошанування видатної діячки української культури – письменниці, перекладача, фольклориста, етнографа, публіциста, редактора, видавця, матері геніальної Лесі Українки подав завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич. Він висловив головну мету заходу – змалювати символічний образ Великої матері українського роду та окреслити відповідний національний проект і визначив контексти обговорення теми:

Конкретика знакових вершин і глибин на шляху видатної українки творить символічний образ Великої матері.

Творча спадщина Олени Пчілки для українських дітей є основою тривання українського світогляду і піднесення молодої нації. «Чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, се багато залежить од виховання». «Діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се – молода Україна», – така національна правда у її висловлюваннях.

Творча спадщина Олени Пчілки з питань національної культури є всеосяжною у збереженні української традиції і національного стилю від народної орнаментики до національних типів в українській народній словесності.

Велика мати і піднесення українського жіночого традиційного світу на противагу інтернаціональному жіночому рухові, який пропагує ідеї нищення традиційної сім’ї як основи родини, роду, нації.

Ідеологи нації про Олену Пчілку. Створити образ правдивої українки Юрію Липі і Дмитру Донцову допомогла велика українська жіноча ідентичність, найбільша серед українських жінок – Олена Пчілка.

Відомий дослідник давньої української літератури, директор «Інституту Слова» Павло Салевич виголосив промову «Українська міфологічна традиція як першооснова духовного світу Олени Пчілки». Учений розпочав власний виступ зі словесного портрета Олени Пчілки, в якому відтворив її образ Дмитро Донцов:

«Була це постать, яка трохи осторонь стояла від української суспільності. Багато було питань, які ділили ії від тої суспільності. А головно – її вдача, безкомпромісова, мілітантна (войовнича, бойова – П.С.), горда, що можна побачити й на її портреті, звідки дивляться на вас пара проникливих суворих очей, з-під трохи насуплених брів, висунуте наперед, виразно окреслене, підборіддя, високе просте чоло, твердо закроєні уста; нічого з солодкавості української Марусі, а цілість – повна жіночого чару, краси, і детермінації».

Дмитро Донцов, – продовжував доповідач, – визначив також для Олени Пчілки «в історії воюючого українства, і в галерії видатних українських жінок… одне з почесних місць» і назвав її «матір’ю українського націоналізму», додавши: вона «вмерла незрозумілою й недоціненою, мов справді – «бранець, що шанує Бога, нікому невідомого в країні». Але не тому, що той Бог її був неправдивий Бог, лиш тому, що країна її кланялася і розбивала лоба перед чужими божками…» (тобто українство того часу було космополітичним. – П.С.)

Далі учений вказав на один із важливих підкладів до наведеного її суворого портрета і духовного світу Олени Пчілки – на українську міфологічну традицію, зокрема українське міфологічне слово.

Якось, – продовжував Павло Салевич, – щойно мовлене згадувала сама Олена Пчілка, розповідаючи про власне становлення:

«Можна сказати, що українська течія оточала нас могутньо: се була українська пісня, казка, все те, що створила українська народна думка і чого держався тодішній народний побут. А пісень чули ми за дитячі літа стільки, що й не злічити! Усякі народні обрядності не минали нашого двору: колядування, посипання, запросини на весілля. Чи можна ж було нам не знати українського слова, коли воно було просто таки нашою рідною, притаманною стихією?»

Шляхтянка Олена Пчілка стверджувала й те, що українська культура, «як і давніш, може йти не тільки зверху вниз, а й знизу вгору!» та вивчала найрізноманітніші народні традиції:

українське малювання селянських хат (усередині: стіни, печі, вікна, одвірки, сволоки; ззовні: візерунки вікон знадвору, призьби; надвірні будиночки хижки, комірчини й навіть курники);

українську народну орнаментику, техніку у вишивці;

стиль народного вбрання (одягу): «одягала в українські народні строї дітей, чим дивувала оточення» (Тамара Скрипка);

написала найкращі й найвідоміші українські казки «Коза-дереза», «Котик і півник», «Солом’яний бичок», «Лисичка-сестричка і вовк», «Про дідову дочку і бабину дочку», «Дідова рукавичка» й інші;

вивчала українські обрядові пісні, зробивши унікальний запис святкування на волинському Поліссі свята Коляди (Сонця) із центральним міфологічним образом «Світцем – приладом для освітлення хати», навколо якого сидів увесь рід і гості й сонячними славами-піснями – колядами прославляли нашого предвічного Сонячного бога.

Доповідач із великим захопленням наголошував на останньому записі Олени Пчілки, вважаючи важливим напрямком власних досліджень і досліджень української науки – пошук і вивчення подібних міфологічних зразків задля пізнання «первісної віри українського народу», а в ній «душі і духа української нації» (Леонід Білецький).

Наукові промови на конференції виголосили також відомий історик, директор ЛОУНБ Іван Сварник «Іван Франко та Олена Пчілка на сторінках журналу «Зоря», доктор історичних наук Ігор Гаврилів «Дмитро Донцов про образ жінки в українській нації: Олена Пчілка», доктор філософських наук Ігор Держко «Українська жіноча ідентичність в національній культурі», доктор мистецтвознавства Роман Одрехівський «Творча спадщина Олени Пчілки в українському національному відродженні ХХ століття».

Участь в обговоренні теми конференції, окрім уже згаданих учасників, брали доктор філологічних наук Тарас Пастух, доктор технічних наук Роман Базилевич, художники Василь Семенюк, Ігор Колісник, Наталя Білоус, лікарі Ірена Фільц, Олександр Бабляк, громадські діячі Іван Вівчарівський, Зеновій Бермес, Олег Подвірний, Марта Продан та інші.

Світлини Ігоря Колісника