Цього понеділка гості бібліотеки стали учасниками розмови про історика Богдана Якимовича, людину, яка дуже прислужилася нашій історії, культурі, військові й містові Львову.

Богдан Якимович (1951-2022) прожив лише 70, але за життя встиг більше, ніж деякі академічні інститути. Богдан народився в селі на Тернопіллі в учительській родині. 1974 закінчив Львівську політехніку, як інженер-будівельник. Працював за фахом на ЛАЗ-і, був на комсомольській роботі, потім керував ЖЕО Ленінського району Львова. Згодом дуже пишався, що саме з його ініціативи район став Франківським. Однак від юнацьких років хлопця вабила історія. Отож 1985 р. він вступив до заочної аспірантури Інституту суспільних наук АН УРСР, активно займався громадською діяльністю в період національного відродження. Зокрема, був одним з науковців, які домоглися відродження нашої національної символіки. Від 1990 був членом комісії з перейменування вулиць Львова. Саме завдяки Богданові в нашому місті з’явилися вулиці ген. Тарнавського, Грекова, Алмазова, Микитки, Курмановича та інших військовиків. 1994 захистив кандидатську під керівництвом Я. Ісаєвича й працював науковим співробітником цього інституту. Саме в цей час став співорганізатором Міжнародного форуму «Іван Франко і світова культура». Долучився до створення нового вишівського підручника «Історія України», написав розділ «Культура» доби козаччини. 1998 очолив Наукову бібліотеку Львівського університету, організував гідне відзначення 400-річчя бібліотеки, постійно дбав про поповнення фондів, технічну модернізацію, належний науковий рівень бібліотеки. 2007 через конфлікт з ректором залишив директорську посаду й перейшов на викладацьку роботу в університет. До останніх днів був професором кафедри історичного краєзнавства.

Особливо прислужився Богдан нашому військові. З кінця 80-х років опікувався українізацією Національної гвардії (вона створювалася як альтернатива Радянській Армії), залучав коллег до поширення історичної правди серед військовиків, висвітлення невідомих сторінок боротьби за Українську державу. Богдан мав добрі стосунки з ген. К. Морозовим, ініціював переклад військових статутів українською мовою. Йому належить монографічне дослідження «Нарис історії Українського війська» (після початку війни вийшло кишенькове видання «Українська військова та воєнна історія» у 2 ч.), нарис про ген. М. Тарнавського та ін.