12 серпня у великій читальній залі всі охочі могли почути розповідь історика Івана Сварника про собор св. Юра у Львові – головний храм не лише нашого міста, а й Галичини.

Перекази (їх подає хроніст Зиморович) стверджують, що храм заснував князь Лев Данилович для свого стрия Василька, який захотів стати ченцем. Як каже хроніст, попередньо князь убив дракона, який жив у печері під горою. Очевидно, це просто тлумачення відозви церкви – св.. Юрія-змієборця. Однак І. Крип’якевич в «Історичних проходах» нотує, що печера існувала ще в ХVIII ст. Первісна церква була дерев’яною і згоріла 1340 р. під час захоплення Львова краківським князем Казимиром. Однак її швидко відбудували. З 1341 р. до нас дійшла унікальна пам’ятка – церковний дзвін з написом «В літо 6849 соліян би колок сии святому Юрью при князи Дмитріи игуменом Євфимьем а писал Скора Яков». Згаданий князь – Дмитро-Любарт з литовської династії Гедиміновичів. Напис також свідчить, що церква була монастирською. Як виглядала ця церква невідомо. Збереглося зображення (на портреті Атаназія Шептицького) мурованої церкви, будівництво якої почали 1363 р., а завершили 1437. Це була невелика монастирська церква, мабуть триконхова, з крутим двосхилим дахом, з невеликим ліхтарем по центру. З 1539 р., коли на владичому престолі опинився Макарій Тучапський, церква була і монастирською і катедральною.

Про історію церкви збереглося багато відомостей в архіві Львівського братства. Останнє мало багато конфліктів з львівськими владиками Балабанами – Арсенієм (до висвячення Марком) і Гедеоном. Отож 1551 р. владика спробував підпорядкувати собі Онуфріївський монастир, послав туди своїх озброєних слуг і родичів, а ченців, які чинили опір, ув’язнив «спочатку в криниці при церкві св.. Юра, а потім наказав замкнути їх у цій же церкві» (Зубрицький. «Хроніка Ставропігійського братства»). 1590 р. Гедеон Балабан під час собору в церкві св.. Юра «братського священника Михайла кинув до смердючої ями, де той був довгий час і слуги, витягши його ледве живого, мусили приводити його до тями». У тій же ямі був ув’язнений і помер Іван Друкаревич, син Івана Федоровича.

1604 р. Іпатій Потій, призначений київським унійним митрополитом, спробував захопити кафедральну церкву силою, але напад відбили зброєю члени Львівського братства.

Нова будівля постала протягом 1744-1761 рр. завдяки митрополитові Атанасію Шептицькому й архітекторові Бернардові Меретину, після смерті якого будівництво продовжив К. Фесінгер. Скульптури належать І.Ю. Пінзелю. Це той величавий бароковий собор, який ми бачимо й нині. Фінансував завершення будівництва Лев Шептицький.