9 грудня у великій залі лунала розповідь Івана СВАРНИКА про вченого-етнографа й політика Григорія Дем’яна (1929-2013) Він став науковцем усупереч життєвим обставинам. Лише в старшому віці він зміг вільно зайнятися улюбленою справою й бодай частково оприлюднити етнографічний матеріал, зібраний протягом десятиліть, та реалізувати свій науковий потенціал, досліджуючи новітню історію України.

Грицько народився 1929 року у звичайній селянській родині в с. Грабівці біля підніжжя Маківки. Ця визначило його подальшу долю. Аура героїзму й боротьби за Україну, яку він відчував змалечку, посилилася в роки збройного опору проти москалів 40-50-х років ХХ ст. Юнак рано зрозумів і роль культури для життя народу: вже в 16 років почав учителювати в рідному селі. Далі здобув фахову освіту в Стрийському педучилищі (1949), працював сільським учителем на Сколівщині й Буковині. Перші наукові публікації вчителя шкільному краєзнавству. Він організовує екскурсії і подорожі для своїх учнів Шевченківськими, Франковими й Лесиними місцями, Гуцульщиною, Львівщиною, Подніпров’ям і Таврією. За 40 років педагогічної діяльності виховав тисячі українських патріотів, прищепив їм любов до "малої батьківщини", рідної мови й культури. Згодом коло його інтересів значно розширилося. У роки хрущовської "відлиги" він досліджує проблеми місцевої історії і краєзнавства, етнографії, фольклористики, працює в бібліотеках і архівах, публікується в періодиці й фахових журналах. 1960 закінчив істфак ЛДУ. Мріяв стати вченим-істориком, тож вступив до аспірантури Ужгородського університету й підготував дисертацію "Іван Вагилевич як історик та етнограф". Однак захистити дисертацію 1971 року не вдалося. В УРСР почалася боротьба проти українського "націоналізму", арешти. Активний учитель був вдячною мішенню для цькування. Це не завадило Григорію збирати фольклор, писати рецензії на монографії, публікувати статті про архівні знахідки. Приїжджав до Львова не дуже часто, тому в архіві сидів допізна. Йому допомагали архівісти О. Мацюк, О. Купчинський, У. Єдлінська. Особливо цікавився діячами культури М. Устияновичем, С. Воробкевичем, Є. Ярошинською, згодом А. Волошином, М. Зубрицьким, І. Вільде та ін.

Найбільше ж зусиль доклав Г. Дем’ян до збирання й опрацювання фольклору. Це тисячі пісень з Галичини, Поділля, Кубані, прислів’я і приказки, легенди. Першим почав вивчати повстанський фольклор ХХ ст. й опрацьовувати його на наукових засадах.

З початком горбачовських реформ Г. Дем’ян зміг повернутися до наукової роботи. У 1989 р. він, вигравши конкурс, став науковим співробітником Львівського відділення інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, захистив дисертацію про Вагилевича, матеріали якої вийшли як монографія. Основним напрямом його зацікавлень в подальші десятиліття було дослідження історії національно-визвольних змагань ХХ ст. Як науковець він зумів на архівних матеріалах вивчити життя і діяльність С. Бандери, Р. Шухевича, Я. Стецька та ін., опублікувати ці дослідження. 2000 вийшов 1-й том праці Г. Дем’яна "Бандерівці".

З відродженням НТШ Григорій Дем’ян активно долучився до роботи Етнографічної комісії, опублікував у "Записках НТШ" розвідки про Михайла Зубрицького та українські повстанські пісні, низку рецензій. З 1992 року був дійсним членом НТШ, отримав пам’ятну медаль М. Грушевського. 1989 став першим лауреатом премії ім. П. Чубинського.

У роки незалежності виходять збірка біографічних нарисів "Таланти Бойківщини" (1991), методичні вказівки "Як підготувати повстанський мартиролог району" (1998), грунтовні документальні дослідження "Іван Вагилевич - історик і народознавець" (1993), "Українські повстанські пісні 1940-2000-х років" (2003), "Генерал УПА Олекса Гасин -"Лицар" (2003), "Українська фольклористика в Галичині кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст." (2004), "Український повстанський фольклор: матеріали до бібліографічного покажчика" (2005), "Степан Бандера та його родина в народних піснях, переказах та спогадах" (2006). Архівні пошуки і власні записи допомогли створити й дослідження про свою «малу батьківщину»: "Грабовець: історико-народознавче дослідження" (2007).

Активна громадська позиція логічно вилилася й у політичну діяльність: протягом 1994-1998 рр. він був депутатом Верховної Ради України, причинився до низки законодавчих актів в галузі культури, до реабілітаціії ветеранів ОУН-УПА, відновлення історичної пам’яті народу. Також домігся встановлення "гірської" надбавки для сільських учителів, бібліотекарів і клубних працівників. Однак і в цей час він залишався простою і скромною людиною, був правдивим і відвертим.

До кінця життя Григорій Дем’ян працював науковим співробітником в Інституті народознавства. Помер учений на рідній Бойківщині 2013 року, похований у рідному Грабівці.