Останнього січневого понеділка бажаючі мали оказію поспілкуватися з істориком Іваном СВАРНИКОМ, який розповідав про найвідомішого у вузьких колах фахівців львівського ремісника Михайла Стефанишина, власника приватної фабрики художнього металу у Львові. Всі гості Львова милуються його виробами: дверима, брамами, балконами, сходами, хрестами на дзвіницях храмів, художнім металом наших цвинтарів. Безумовно, найвражаючими з естетичного погляду є металеві елементи «Дністра», бурси «Народного дому» на Лисенка, аптеки на Соборній, огорожі церков Петра і Павла, св. Миколи. Це справжні витвори ужиткового мистецтва, що органічно поєднують народні (зокрема гуцульські) мотиви й загальноєвропейську стилістику сецесії з рослинними мотивами. А разом з дахами, керамічними плитками, віконними й дверними прорізами, скульптурними деталями творять неповторний образ Львова к. ХІХ-поч. ХХ ст.

Михайло Стефанівський народився 1878 р. у Бібрці в родині заможних міщан Адальберта й Марії з Васіків. Подружжя володіло олійнею, що дозволило не лише добре жити, а й дати дітям освіту. Михайло був найстаршим сином, він мав братів Івана, Йосифа, сестру Розалію. Освіту Михайло здобув у німецькій школі в Бібрці, далі вчився у Промисловій школі у Львові, куди його влаштував вуйко Григорій Васіка. Останній володів у Львові слюсарною майстернею (вул.. Коперника, 16), де Михайло працював від поч. ХХ ст. Молодий майстер продовжив науку у Відні в Промисловій школі. Завершивши навчання, Михайло вже став самостійним підприємцем, співпрацював з будівельною фірмою І. Левинського. Першим великим замовленням М. Стефанівського були металеві вироби – решітки, сходи, галереї та ін.. – для нової будівлі «Дністра». Стефанівський вдало поєднав елементи гуцульського мистецтва з сецесійними тенденціями Європи, отож «Дністер» став перлиною львівської архітектури поч.. ХХ ст. Також працював над металом Бурси на Курковій, церков св.. Миколая, Преображення та ін. Виготовляв брами, огорожі, балкони, церковні хрести, галереї, громозводи, продукував машини для виготовлення дахівки.

1910 р. в житті Михайла сталися дві знакові події: він одружився зі Стефанією Корень і заклав власний дім і фабрику на вул.. Верстатній, 10 (будівництво завершене 1912). Подружжя мало п’ятеро дітей – синів Богдана та Юрія і доньок Олену, Любу й Ірину. Михайло був активним діячем у «Зорі», «Міщанському братстві», членом ЦК УНДО, одним і керівників будівництва «Народної лічниці». 1951 був заарештований з усією родиною, засланий у Сибір, а 1952 помер у Тюменській обл.