7 квітня екскурсоводи й багато інших з інтересом вислухали розповідь історика Івана СВАРНИКА про те, як втілювалася справедливість у середньовічному Львові. Адже злочинність і боротьба з нею були притаманні людству від непам’ятних часів.

Львів’яни керувалися кількома кодексами законів: у княжу добу це була Руська правда, від ХІV ст. польське й німецьке (магдебурзьке) право). Останнє стосувалося повноправних міщан, а польським послуговувався староста, який судив передміщан. Своїм правом керувалися шляхта (її судив лише король і Люблінський трибунал) і духовенство, яке підлягало церковному суду. Міське судочинство відбувалося в ратуші, де засідав лавничий суд, старостинське – в замку. Лекція познайомила слухачів з різними порушеннями закону. Найтяжчими злочинами були державна зрада, образа королівської честі, а також фальшування воску й монети. Ці злочини каралися смертю. Мечем карали шляхту (наприклад, у Львові в ХVІ ст. стратили трьох володарів Молдови – Стефана Томшу, І. Підкову і Янкула). Міщан піддавали тортурам і могли стяти сокирою, часом спалити на вогнищі. Наприклад жінок за чари, вбивство чоловіка та ін. Відомим став випадок 1518 р., коли на вогнище засудили вірменина Івашка і його служницю Софію за «святотатство» - нешлюбний зв’язок: Івашко був православним, а Софія католичкою. Однак вірменська громада вважала це несправедливістю й поскаржилася королеві. Місто мусило заплатити за кривду кожній вірменській родині.

Страти й тортури здійснював найманий службовець – кат. У документах він вперше згадується на поч. ХV ст., коли мусив також вивозити з міста сміття й нечистоти. Окрему платню він отримував за виконання вироків. Жив і працював кат у вежі біля Міського арсеналу.1671 р. король «позичав» львівського ката для виконання вироку в польському війську під Глинянами. Допускалася також кровна помста («око за око»). Засуджених на смерть прив’язували попередньо до стовпа ганьби в західній частині Ринку. Недобросовісних ремісників,наприклад пекарів, прив’язували до т. зв. «орчика» чи журавля. Смертна кара, за згодою сторін, могла бути замінена грошовим відшкодуванням. Його суму визначав війт. Штрафи складали важливу частину міських прибутків. Ув’язнених перед судом і вироком утримували в численних в’язницях – під ратушею, у підземеллях веж, Високого замку. Найвідомішими в’язнями міста були тевтонські лицарі, полонені під Грюнвальдом 1410 р., Северин Наливайко, Гальшка Острозька, Юрась Хмельницький.

Як зауважив історик, справедливість у середньовіччі була відносною: шляхтич, навіть за вбивство, рідко зазнавав кари, натомість простолюд карали жорстоко, навіть за саму підозру в порушення закону. Наприклад, татар у XV ст. вигнали з міста, звинувативши у викраденні дітей.