У понеділок, 1 вересня, історик Іван СВАРНИК розповідав усім охочим (очевидно, через відпустки їх було не дуже багато) про пам’ятники Львова.

Першим пам’ятником, тобто зображенням, виготовленим у тривкому матеріалі, можна вважати знайдену в сер. ХІХ ст. на схилі Цитаделі «бабу» - антропоморфну постать, як припускав Ж. Паулі, дохристиянського божества, якому поклонялися наші предки десь у VІІІ-ІХ ст. Про неї згадано в путівнику Кунасевича. На острові в р-ні «Жоржа» була фігура св. Яна, що стояла тут тривалий час. Богородиця прикрашала джерело на нинішній пл. Міцкевича, Архангел Михаїл – Королівський арсенал. На поч. ХVІІІ ст. перед Бернардинами спорудили величавий пам’ятник Янові з Дуклі, менша постать і досі прикрашає криницю на монастирському подвір’ї. Ринкову площу, як пише Крип’якевич, оздоблювала велика «спіжева» постать німфи Мелюзини, а з к. ХVІІІ античних божеств Нептуна, Адоніса, Амфітрити, Артеміди (Г. Вітвер). Першим пошануванням історичного діяча був монумент гетьманові Яблоновському, встановлений на бастеї Низького замку на поч. ХVІІІ ст. Доля його виявилася нещасливою – його багато разів переміщували на інше місце, врешті він опинився на смітнику, був реставрований славним П. Ойтелє. А в 1939 безслідно зник. Найдорожчим львівським пам’ятником був величний монумент А. Ґолуховському, губернаторові Галичини австрійської доби. Сама постать була з білого каррарського мармуру, постать Галичини з позолоченої бронзи, в постаменті використано кілька видів граніту. Однак поляки Львова не любили графа через його поступливість і лояльність до влади, пам’ятник не раз зневажали й псували. Далеко не всім сподобався і Міцкевич у центрі міста (1905, А. Попель, Г. Кузневич). Однак він припав до смаку М. Хрущову в 1939 і його залишили в місті й у радянський час (разом з повстанцями Кілінським і Ґловацьким). Натомість віддали Польщі пам’ятники А. Фредрові, Ф. Смольці, К. Уєйському, Яну ІІІ Собеському.

Після 1939 у Львові з’явився памп’ятник Сталінській конституції на головному проспекті й пам’ятник Леніну біля Опери. Згодом з’явилися Кузнєцов, Галан, Тудор. У парку Залізні води – цікавий пам’ятник Великановичу в іспанській пілотці. Звісно, велика увага присвячувалася мілітарній пропаганді (монумент Слави на Стрийській, комплекс «Холм Слави», танк на Личаківській та ін.). Одним з небагатьох українців, увічнених у камені, став І. Франко (вічний революціонер).

За німців площу біля Опери прикрасив «оригінальний» пам’тник фюреру: гранітний куб з написом «Адольф Гітлер». Дякувати Богові, окупанти не встигли втілити свій грандіозний план монументальної пропаганди.

Незалежність дозволила увічнити в бронзі й камені короля Данила, М. Грушевського, І. Труша, Никифора, Л. Захер-Мазоха, А. Шептицького. Але найбільшим і мабуть найкращим став пам’ятник Шевченкові в центрі Львова.